21 грудня минає 40 днів, як пішов у вічність Петро Андрійович КЛЮЧНИК

Пустий дім без тебе, тату, кричить і плаче душа. Усе, здається, прийдеш, усміхнешся, пожартуєш, щось цікаве розкажеш нам. Але назад вороття немає. Смуток і печаль висять над головою: ніколи не буде радості, тату, без тебе зболілося серце, виплакані очі. Пам’ять про тебе, рідний, завжди житиме в наших серцях і думках. Ти жив усміхаючись, пішов не прощаючись...

Коли ти втрачаєш

Рідну людину,

Земля утікає з-під ніг,

І серце пече, і зникає надія,

Ти втратив частинку себе.

І хочеш кричати від болю,

Упасти, сховавшись, втекти,

Не бачить й не чути нікого,

Усіх і себе проклясти.

Тебе немає, любий тату,

Ми не вірим, що помер,

Ти крізь життя ішов із нами,

Та вже самотні ми тепер.

Розбилися усі надії,

І мрії зникли в цей момент,

В душі лунає голосіння,

І біль зжирає серце

Кожен день.

Не чути більше голосу твого,

Не бачим блиск

В твоїх очах.

Закрились двері

У земне життя,

Відкрилася дорога

Вічного Буття.

І де не ступим, де не глянем,

Ми чуєм голос,

Бачим усмішку твою.

Ми не чекали, що так рано,

Відчуєм пустку,

Смуток, самоту.

А ми не вірим,

Що тебе немає,

Бо у серцях наших

Ти живеш,

Тебе не бачим,

Але відчуваєм,

Що разом з нами ти ідеш.

Ми молимось за тебе, тату,

І свічку світла запалимо,

І в Бога ласки тобі благаємо,

Бо щиро ми тебе кохаємо...

Вічно сумуючі дружина, доньки, внуки

21 грудня минає 40 днів світлої пам’яті дорогої нам людини — Петра Андрійовича КЛЮЧНИКА

Вогонь життя раптово згас,

Печаль і смуток

Серце ранить.

Низький уклін

Тобі від нас

І вічна пам’ять.

Глибокий сум і добра пам’ять назавжди залишаться з нами.

Хрещеник Андрій, племінниця Люда, кума Валя

21 грудня сороковий день світлої пам’яті і вічної любові, яскравої зірки, професора, лікаря-хірурга, просто прекрасної і мудрої людини, вірного друга, колеги — Петра Андрійовича КЛЮЧНИКА

Ти всіх любив... Тебе любили...

Завжди із посмішкою на вустах.

Не було в лексиконі слова «НІ»,

А було тільки — «ТАК, ТАК, ТАК!»

З любов’ю — твої пацієнти з усієї України, друзі дитинства, колеги і вся любима Смолківська громада

21 грудня минає 40 тяжких днів, коли страшне і непоправне горе увірвалося в дім Ключників із Новограда-Волинського і навіки забрало з собою Петра Андрійовича КЛЮЧНИКА

Вогонь життя неждано згас, печаль і смуток серце ранять.

Низький уклін Вам від нас і вічна пам’ять...

Та час не зітре з нашої пам’яті все те хороше, що Ви робили для нас, а добрі справи, зроблені Петром Андрійовичем для людей, житимуть вічно.

Усі, хто пам’ятає Петра Андрійовича, пом’яніть його добрим словом і щирою молитвою. А ми будемо просити в Бога Царства Небесного для його душі.

З глибоким сумом і скорботою сім’я Кузнєцових з міста Овруча

19 грудня минає 10 років, як не стало дорогої нам людини — чоловіка, батька, дідуся — Миколи Даниловича ПРИЙМАКА

Пішов від нас ти в вічний відпочинок

В самому розквиті життя,

Пішов ти в вічність,

Де прийом гостинний,

В висоти неба голубого, до Отця.

Вічно сумуючі рідні

15.12.2020 року відлетіла душа в Небеса любимого чоловіка, батька, дідуся — Бориса Григоровича ШЕВЧУКА

Ти був і назавжди лишишся в наших серцях і душах порядною, сильною, відданою сім’ї і рідним людиною.

Без тебе наше життя втрачає кольори, але пам’ять вічна!

Спочивай, наш дорогий і любимий чоловіче, батьку, дідусю...і друже життя.

Божої ласки в Царстві Небеснім! Будь ласка, Господе та Богородице, прийміть його душу до себе.

Від люблячих дружини, синів, невісток, внучки, рідних та близьких

СПІВЧУТТЯ

Редакція газети «Звягель» висловлює щире співчуття родині ШЕВЧУКІВ з приводу непоправної втрати — передчасної смерті коханого чоловіка, люблячого батька й дідуся, Людини з великої літери — Бориса Григоровича ШЕВЧУКА.

Ми його завжди пам’ятатимемо. Царство йому Небесне та вічна пам’ять.

16 грудня — 9 днів, як пішла з життя матір, бабуся, прабабуся — Марія Іванівна КРАВЕЦЬ

Є сила, яка може забрати з життя, та з пам’яті рідних — ніколи.

Вічна пам’ять, Царство Небесне.

Сумуючі сини, невістки, онуки, правнуки

З глибокою скорботою і любов’ю поминаємо Віктора Петровича КОПЧИНСЬКОГО — великого життєлюба з тонким почуттям гумору, доброго, мудрого, дбайливого чоловіка, серце якого несподівано зупинилося 12 листопада.

У вічних небесах неозорого буття засвітився промінчик нашої незгасної пам’яті про нього, котрий своїм талантом запалював, вів за собою, дарував свято. Нехай же милосердний Господь упокоїть його щедру душу.

Рідні