На перший погляд, шукати щось спільне між футбольним клубом і поетесою виглядає абсурдним. Але це тільки на перший погляд, і залежно від того, під яким кутом подивитися.
«Динамо» (Київ) — клуб із великою історією й посереднім сьогоденням.
Леся Українка — поетеса, яку вважають одним із трьох стовпів класичної української літератури, поряд із Тарасом Шевченком й Іваном Франком.
Тож що може бути спільним?
На це питання можна відповісти, якщо використати цитати з філософського роздуму журналіста Гліба Скрипченка про минуле й сьогодення київського клубу. Стаття «Історична пам’ять «Динамо» — перепона до перемог у наші дні» опублікована на Football.ua.
…«Динамо» (Київ) — великий клуб». Для більшості навіть далеких від футболу людей у нашому суспільстві це звучить як аксіома. Київський клуб спочатку в радянському, а згодом — і в українському спорті — набув подоби святого в християнстві, будь-який мінімальний сумнів щодо єдино правильної думки про нього — неприйнятний…
Переконаний, що мало хто поставить під сумнів геніальність більшості творів Лесі Українки. Проте будь-які спроби завести мову про неї не тільки як про письменницю й громадського діяча, а як прогресивну жінку свого часу — людину зі своїми особливостями й баченням життя, численними коханнями і розчаруваннями, насиченим і розмаїтим особистим життям — викликають шалений спротив серед окремої групи звягельчан. Для них Леся має бути канонічною, суворо дивитися із портретів у музеях, мати образ «сталевої леді». Так, на жаль, Лариса Петрівна Косач прожила недовге життя, проте яке ж воно було насичене! Але про Лесю «за лаштунками» з ними годі й пробувати заговорити…
Назвемо цю групу культурною інтелігенцією міста, на базі якої із року в рік формують усі оргкомітети, що мають запропонувати й підготувати заходи з відзначення «Лесиних днів».
…Динамівський консерватизм — це в більшості випадків не консерватизм у його нормальному вигляді. Це — не просто природне бажання зберегти власну історію і так дорогі кожному прихильнику клубу традиції (що цілком можна робити, при цьому, рухаючись у ногу з часом), це — власне перенесення всього вчорашнього в сьогодення. Очевидно, що подібне перетікає і в середовище вболівальників, і реакція значної їх кількості на літнє призначення Мірчі Луческу — цьому доказ.
А фрази на кшталт «для нас краще 10 місце, але без Луческу» — один із найяскравіших проявів тієї внутрішньої хвороби, якою хворіють немало динамівців.
Таке мислення — це ніяке не бажання зберегти традиції, це — бажання за будь-яку ціну не виходити із зони комфорту. Вона, ця зона, не дає результатів. Вона сезон за сезоном приносить лише розчарування й чергові серії «пошуку сенсу життя», але вона дуже зручна, бо не примушує напружуватися…
Консерватизм цієї групи не допускає жодної можливості, не сприймає жодної сторонньої думки, яка йде в розріз із їхнім баченням Лесі із «суворим поглядом, змученим хворобою, сповненим переживання за долю нації і країни». Це — їхня зона комфорту, у якій усі заходи вже продумані, розписані, а головне — традиційні. А те, що змінюються покоління, і кожне наступне — відрізняється від попереднього і прагне почути, побачити чи прочитати щось нове, у новому форматі, з новими підходами, їх не обходить.
У жодному разі не може бути мови, щоб применшити велич Лесі Українки, роль і значення в українській літературі та становленні українського суспільства. Проте для того, щоб ця велич, роль і значення були почуті й побачені більшістю сучасників, потрібно їх показувати якось по-іншому.
…Із клубу, який здатен досягати дійсно більших висот, «Динамо» власноруч перетворює себе в один великий музей, де часто на відповідальні посади призначають, виходячи насамперед не з професійних якостей, а з огляду на внесок в історію клубу в якості гравця.
Чого варта хоча б нещодавня фраза президента клубу: «Якщо Заваров, Михайличенко і Бессонов пропонують придбати футболіста, то як же мені їм не довіряти?».
Тобто, апріорі ставиться знак рівності між досягненнями людей на футбольному полі в одну епоху і вмінням знаходити класних футболістів уже в зовсім інший час…
Утворюючи оргкомітети з підготовки до відзначення «Лесиних джерел» чи підготовки заходів до відзначення 150-річчя з дня народження Лесі Українки, у Новограді керуються тими ж підходами. Апріорі ставиться знак рівності між досягненнями людей 30-50 років тому і їхнім мисленням і вмінням запропонувати щось цікаве в умовах сьогодення.
При цьому — парадокс: до оргкомітетів можуть включати «нових людей», однак їхні ідеї в кращому випадку не сприймаються консервативною більшістю або ж через деякий час визнаються такими, які «неможливо реалізувати з тих чи інших причин».
…Для того, щоб вигравати щось більше й достойніше в наш час, потрібна принципово інша філософія. Має бути інший підхід, інший менеджмент, принципово інше розкручування бренду.
Переконливий крок уперед для «Динамо» неможливий без побудови «залізної завіси» між своєю історією й сьогоденням.
Той, хто живе лише минулим, завжди програє в теперішньому тому, хто щоденно думає про майбутнє…
Запитайте в старшокласників: чи буде цікавим для них монотонне бубоніння якогось лесезнавця, який народився ще, умовно кажучи, при царю? Переконаний, що це не викличе інтересу навіть у відмінників і призерів олімпіад із мови й літератури.
Натомість живий виступ сучасного українського письменника, який розуміється на вподобаннях і смаках підлітків, мав би значно більше шансів захопити їхню увагу і навернути до літератури, у тому числі — до класичної.
Дайте відповідь на запитання: чи вам цікаво сотий і сто перший раз перечитувати одне й те саме про Лесю Українку, добре відоме ще зі школи? Особливо, коли замість того, щоб дослідити й опублікувати щось нове, автори змагаються в пошуках епітетів до слів «сонцесяйна», «геніальна» і «дочка Прометея».
Чи, може, було б краще залучити людей із іншим баченням і можливостями й дослідити та опублікувати цікаві, але маловідомі факти з життя Лесі Українки. Причому, акцент зробити на тому, що покаже її передусім людиною, а не божеством, у ранг якого її майже возвела вищезазначена група новоградських консерваторів.
Варіантів може бути багато, але консерватизм, помножений на нерозуміння і небажання покидати зону комфорту, розбивають ці варіанти вщент.
От науково-практична конференція з нагоди свята — це «круто». Як будете їх проводити, — дайте мухам у залі якогось «живчика», щоб вони на льоту не попадали від нудьги.

Із повним текстом статті «Историческая память Динамо — преграда к победам в наши дни» можна ознайомитися за посиланням.