За часів життя родини Косачів у Звягелі вони мали три оселі. І в кожній оселі Ольга Петрівна і Петро Антонович Косачі дали життя майбутнім поетам і письменникам — сину Михайлу (Михайло Обачний), Ларисі (Леся Українка) і Ользі (Олеся Зірка). Ми добре знаємо про дві оселі — Окружка і Завадських — але де ж була перша? Чи дійсно головний будинок музичної школи, колишній Уварових, по вул.Соборності, 51, стара адреса — Житомирська 53, на якому зараз висить меморіальна дошка М.Обачному — був першою оселею родини Косачів у Звягелі? Як і досі кажуть в Одесі: так, такі ні!
Свого часу ми пропонували встановити меморіальну дошку М.Обачному на Будинку рад, який знаходиться на колишній вулиці Корецькій — так було б на цілий кілометр точніше, ніж зараз, і зайвих питань не викликало б. Але були інші часи й інша влада. Стаття так і не була надрукована.
З'ясування питання: хто та з яких мотивів свідомо дезінформував тодішню владу — то не є питання краєзнавців. З настанням літа виростає загроза використання «меморіального» статусу головної будівлі музичної школи під час проведення різних заходів. Дивує тільки нахабство, з яким минулого року нам намагались, іншого слова не підбереш, «впарити» через засоби масової інформації, що вулиця Соборності — це колишня Корецька, а не Житомирська. Мабуть, вони до Корця точно їздять через Житомир.
Що відомо про першу оселю родини Косачів у Звягелі? В.О.Римська у своїй статті «Найкраща звягельська домівка», надрукованій у збірнику «Вічні Берегині України» (Нов.-Вол., 2001), наводить спогади мати Лесі Українки — Ольги Петрівни Косач (Олени Пчілки): «Жили ми там вперше на вулиці Корецькій (сучасна Шевченка — О.П.), се була готова домівка Петра Антоновича, що він наймав ще сам, як оселився у Звяглі. Будинок був новий, просторий; кому він належав, я не знаю».
Далі цікавіше: мати Лесі не була знайома з жодним з Уварових — спадкоємців Ємільчинського ключа: «але чомусь мені не здається, щоб господарем його був пан Уваров. Панів з цим прізвищем знали кількох: в одного (штабс-капітана кінної артилерії у відставці В'ячеслава Дмитровича Уварова — О.П.) був маєток — Олександрівка, з гарним лісом. Ми часто бували там. Друга сім'я Уварових жила в селі Сербах (спадкоємці Орепівського ключа — О.П.). А ще були дві панни Уварови, одна з них — Євгенія Степанівна ще давніш пішла заміж за пана Мезенцева, і жили вони всі, себто сім'я Мєзенцевих і Марія Степанівна Уварова (незаміжня), в чудовій оселі за містом (у Новому Звягелі — О.П.), по той бік Случі. А щоб був якись будинок уваровський у самому Звягелі, то я не знаю. Може. У кожнім разі, у цій першій оселі нашій, на Корецькій вулиці, уродився якраз через рік, у липні 1869 року, дорогий, незабутній син наш Михайло».
Тобто, про вулицю Житомирську і згадки нема, а нікого зі спадкоємців Ємільчинского ключа мати Лесі взагалі не знала. Кордон між Орепівським і Ємільчинським ключами проходив між селами Серби і Середи.
Рідна сестра Лесі — Ольга Петрівна Косач-Кривенюк — у своїй фундаментальній праці «Леся Українка. Хронологія життя і творчості» (Нью-Йорк, 1970) в одній з приміток на с.24 про першу оселю пише: «в одному моєму запису, зробленому зі слів матері, сказано...велике помешкання було в домі якогось жида. В «Рукописі» — що то Корецька вулиця. Коротко, це була головна вулиця у Звягелі, як показувала мені мати, коли ми були з нею у Звягелі літом 1928 року, а як вона звалась тоді — Корецька чи Житомирська — не знаю».
Тобто, рідна сестра Лесі бачила тільки вулицю, де знаходилась перша оселя родини, та й то один раз, і назви її вона не знала. Головною вулицею міста завжди була Корецька, з 27.06.1921 — Леніна, частина сучасної вулиці Шевченка (від кінотеатру у напрямку Корця).
Що до дому «якогось жида» — підтвердження цьому знайшов В.В.Вітренко в метричних книгах Преображенського приходу. Якщо у запису про Ларису (Лесю Українку) зазначено прізвище власника будинку, в якому вона народилась, то про Михайла і Ольгу — ні. Неправославні домовласники, євреї і католики (Завадський) до православних метричних книг не вносились.
Остаточного удару по легенді: «будинок Уварових по Житомирський — перша оселя родини Косачів у місті» завдав Л.Г.Коган. У знайденому їм інвентарі 1925 року, рік будівництва головної будівлі музичної школи зазначений — 1875. Нагадаємо, Михайло народився у липні 1869 р., наступного року родина Косачів переїхала до будинку Окружків. Ми згодні з Л.Г.Коганом, що дати, зазначені в інвентарі, дещо приблизні, а тому округлені, і 1875 рік, то найбільш рання дата побудови, точніше буде говорити, що він збудований в другій половині 70-х років XIX ст. Скоріш за все, він був збудований вже після від'їзду родини Косачів до Луцька у 1879 р. Це може пояснити, чому мати Лесі не була знайома із забудовником — Уваровим.
Питання про першу оселю родини Косачів було поставлено на одном із перших засідань осередку Товариства дослідників Волині. За 16 років із моменту відновлення діяльності осередку, вдалось знайти чимало цікавих документів, у т.ч. листування Косачів з В.Б.Антоновичем. Але з'ясувати ключове питання: хто був власником першої оселі Косачів — поки, на жаль, не вдалось. Відомий дослідник історії вулиці Корецької В.С.Ваховський відразу вкаже місце, де вона знаходилась. Не виключено, що зараз на цьому місці знаходиться Будинок рад.
Але за версію Л.Г.Когана найбільш вірогідно, що це був відомий будинок Мармера, на той час — Шмуля-Дувида, перший праворуч по вулиці Корецькій, від перетину вулиць Гутинської і Корецької (сучасних Радянської і Шевченка), тобто на «Углу».
Він добре відомий людям старшого покоління — колись там була книгарня. Згідно із знайденим В.В.Вітренком документу, в ньому на 1888 р. мешкав рідний брат Петра Антоновича — Григорій. Він служив тоді у нашому місті судовим приставом.
Можливо, він оселився за протекцію чи рекомендацію брата в його першій оселі.
І то дійсно було «велике помешкання»: за іншого Мармера, пізніше, на другому поверсі (раніш житловому) у ньому до 1910 р. знаходився театр (перший завжди займали магазини).
І дійсно це пояснює і знімає усі «підозри» у відношенні вул.Житомирської — її «гирло» знаходилось напроти будинку Мармера, всього у 8-10 м. Звідти плутанина в деяких ремарках (!) дочки до спогадів матері — Ольги Петрівни Косач.
Єдине, що достоіменно вдалось ще раз документально підтвердити, — давно відомий факт, що головна будівля музичної школи по сучасній вулиці Соборності до родини Косачів ніякого відношення не має.
У Звягелі є місце, на жаль, тільки місце, де знаходилась перша і єдина духовна оселя родини Косачів у місті — Спасо-Преображенський собор, знищений у 1935 році. Саме в ньому були похрещені і вперше почали пізнавати рідну віру усі три уродженні у Звягелі дитини Косачів — Михайло Обачний, Леся Українка, Олеся Зірка. Зараз на цьому місці — фонтан (майже як колись в Одесі) зі скульптурами Мавки і Лукаша.