ЗДОБУТКИ АРМІЇ КВІТКОМАНІВ: У НОВОГРАДІ ВИРОЩУЮТЬ ГРАНАТИ Й АВОКАДО

ЗДОБУТКИ АРМІЇ КВІТКОМАНІВ: У НОВОГРАДІ ВИРОЩУЮТЬ ГРАНАТИ Й АВОКАДО

Приємно, що наш конкурс став «фішкою» літніх номерів газети, — читачі чекають публікацій про квітучі подвір’я, у героях впізнають рідних і знайомих, розкривають нові грані їх характерів та життя. Донедавна більшість із цих людей залишалися пересічними новоград-волинцями, а тепер про їх захоплення квітами дізналося усе місто. Умілих господарів наслідують, їх впізнають на вулицях, їм дякують, а вони залюбки діляться з іншими своїми уміннями, порадами та розсадою. У свою чергу, люди, чим можуть, підтримують новоград-волинських «квіткоманів».
Принаймні наша наступна учасниця — Валентина Мартинова — брак уваги до своєї заквітчаної оселі з боку перехожих не відчуває, і це не випадково. Її квіткові насадження стали притулком для різноманітних скульптурок: черепах, фламінго, рибок, жабок, гномиків, оленів… Деякі з них вже «віджили» свій вік у оселях, стали «немодними» речами і могли опинитися просто на смітнику.
Гранат по-звягельськиВтім, на клумбах Валентини Борисівни вони отримали друге життя — випадкові перехожі звідусіль зносять сюди різні скульптурки. Виявляється, зовсім не обов’язково купувати дорогі декоративні прикраси для подвір’я — колишні речі можуть стати не гіршою оздобою. А для старших людей цей недолугий антикваріат — ще й спосіб поринути у спогади. Відтак тут, у своїх квітах, за допомогою людей пані Валентина створила куточок для душі: спокійний, простий, затишний і чарівний.
А найбільше тут — лелек. Одні «живуть» у гніздечку, сплетеному господинею, інші примостилися під розлогим листям якоїсь квітки. Напередодні нашого з фотографом приходу Валентині Борисівні саме подарували парочку лелек — їм одразу знайшлося місце на подвір’ї. І не де-небудь, а серед глечиків, що розташувалися на тинові при вході. Ці глечики є ще одним захопленням жінки. Вона збирає їх давно — де б не була, там шукає, крім того — їх знову ж таки приносять люди. Хто заходить на подвір’я, — одразу немов потрапляє у давнину, настільки оригінальна і колоритна ідея.
Участь у конкурсі Валентині Мартиновій порадили взяти сусіди. Вони щодня мають змогу милуватися заквітчаним подвір’ям, нехай, кажуть, й інші городяни подивляться на квіткове розмаїття. Хочете побачити не в газеті, а на власні очі — приходьте на вулицю Академіка Лисіна, 94 (колишня Свердлова). Щойно сходить сніг — і перехожих тут зустрічають перші проліски із морозником, а далі — пішло-поїхало, розквітло-забуяло…
Невеличкі імпровізовані ставочки все частіше стають прикрасою приватних подвір’їв. Серед квіткових насаджень вони дивляться гармонійно і засвідчують прагнення господарів додати родзинку у дизайн ландшафту, урізноманітнити його. Зазвичай втілювати цю ідею доводиться чоловікам — треба ж яму викопати, напов­нити ставочок водою, подбати про його герметичність.
Валентина Борисівна із цим завданням впоралася теж не без чоловічої допомоги — каміння з річки для оздоблення ставка допомагав возити на велосипеді онук Богдан. Усе інше жінка робила самотужки — і яму копала, і каміння на цемент «садила». Чоловіки, проходячи повз, такій вправності та моторності лише дивувалися, а завзятість Валентини Борисівни зайвий раз засвідчила: коли жінка одержима ідеєю, — навряд чи щось завадить її реалізувати… Тим паче, коли йдеться про творчий задум.
Господиня навіть рибок у ставочок запустила — купила на базарі карасиків. Втім віку їм невдовзі вкоротили сусідські коти — вони, як виявилося, не пройшли випробування на витримку. Тепер у ставку живуть жабки, але ті котам не до смаку, тож можуть жити там спокійно і щасливо...
Надворі — 21-е століття, а на подвір’ї Валентини Мартинової — куточок української старовиниУ руках Валентини Борисівни зацвітає усе: вдома у горщиках з кісточок (!) виросли фінікове деревце, авокадо, навіть гранат. Господиня тішиться — на маленькому тоненькому кущику нині ростуть з п’ять гранатинок — видовище досить екзотичне, хоча й занадто тендітне. Залишається лише уявляти, якими будуть плоди, коли дозріють, і чи витримає деревце, на якому вродив такий неординарний врожай. Колись Валентина Мартинова збирала гарні врожаї на дачі, там же садила квіти і була відома сусідам-дачникам своєю любов’ю до квіткових насаджень. Втім, коли дачу було продано іншим господарям, дачники засумували: на місці колишньої квітучої ділянки — нині пустка.
А квіткова краса живе сьогодні за іншою адресою. І восени вона здобуває особливий харизматичний прояв — яскравим осіннім квітам належить виконати важливу і потрібну місію: продовжити теплі спогади людей про сонячне літо і налаштувати їх на осінній мотив падаючого золотого листя…
Юлія КЛИМЧУК
Фото Віктора ТИМОЩУКА

Білий чорнобривець — хлопець хоч куди!