СПОВІДЬ ПОВІЇ... ВІЛ-ІНФІКОВАНОЇ

22-річна Віка — повія. Вона щодня виходить працювати на трасу, щоб заробити на наркотики. Стоїть на узбіччі в очікуванні клієнтів. На ній — червона курточка, шапочка, насунута по самі очі. На підборідді — шрам. З журналісткою погоджується говорити за 50 грн.
— Батька посадили за згвалтування, коли мама ходила мною вагітна, — розповідає російською. — У півтора року мене віддали на виховання бабусі з дідом. У мами — семеро дітей, усі — від різних чоловіків. Лише один син живе з нею, решта — по світу розкидані, — зневажливо кидає. — Ще у школі я спробувала опіум. Доки доза була маленькою, — друзі пригощали. А потім — де гроші взяти? Вийшла на трасу.
Каже, що соромилася знайомих, котрі дивилися на неї з автобусів і автомобілів.
— У посадці ховалася, а потім стала дулі тикать, — дістає з червоної полотняної сумки пачку цигарок «Вінстон». — Як стали додому папірці приходити з міліції, що надавала секс-послуги водіям автомобілів, то бабуся за серце хапалася. Та вона вже лежачою була, а дідусь — меланхолік. Вони померли, квартиру мені залишили, — витирає сльозу.
Додає, що за наркотики її посадили до в’язниці.
— Сиділа в одеській колонії менше року. За гарну поведінку випустили. Там наркотики дістати неможливо, не те, що в чоловічій. Я й відвикла. Повернулася додому, а там — батько-наркоман. Саме звільнився, сидів за крадіжку. За проституцію даішникам по 20 гривень у день плачу. А з відділу боротьби з торгівлею людьми можуть 70 вимагати: то в них комп’ютер зламався, то на папір треба, то на бензин. Але хоч не щодня бувають.
— У тебе є хлопець?
— Та ну. У мене ж ВІЛ, — сумно всміхається. — Тут він у всіх. Подружка працювала з одним чоловіком, а він — хворий. Потім ми з Крістіною разом кололися. Та я зла на неї не тримаю. Вона вже померла. А женихів, — хрипко сміється, — пристойних не встигла завести. Із 14 років колюся. Деякі клієнти, як побачать мене, — аж трусяться. Я кажу: скільки грошей не даватимеш, — я вдома не сидітиму. Щодня лише на наркотики треба 250 гривень, — пояснює Віка. — Буває, батькові 80 гривень на дозу підкину.
Каже, торік закохалася.
— Діма — старший на 17 років, аферист, теж наркоман. Як посадили його в тюрму, то думала, що піду за ним у в’язницю. Була любов. Та пройшла, — сміється повія. — А в колонії закохалася в Юру. Коли мене випустили, — кричала: не розбивайте мені долю. Потім аж соромно стало. У нього відкрита форма туберкульозу, 8 років строку, що я собі думала?
Зауважує, що немає заради кого жити.
— Оце зранку встала й не думаю: голодна чи ні. Лише уколотися б. Якби сміливішою була, то крала б. Ато ношу із собою газовий балончик, а скористатися не можу.
— Цікавишся, які дружини в твоїх клієнтів?
— Є пацани гарні, з грошима, — оживляється вона. — Можуть постійних дєвок найти і не їздить до таких, як я. Але ж їздять. Раз один, років 24, взяв у машину стару, спиту повію. Вона років 15 тут простояла. За тиждень мене бере. Говорить: «А яка мені різниця?» Мене теж запитують, як можу зі старими? Голову нагнула й не дивлюся на нього.
— Скільки береш за послуги?
— Оральний секс — 40, звичайний — 60 гривень. Майже завжди торгуються. Є такі потєряні, що гроші після всього забирають. Дістають ножик, починають щось там погрожувать. «Та віддам я тобі, віддам», — кажу. Потім проклинаю їх, хоча бабуся і вчила, що не можна.
— Хто вдома готує?
— Я в кафе ходжу чи в магазині щось куплю перекусити. В однокімнатну квартиру 44-річний батько якусь мочалку притягнув. А в неї — 13 років за плечима відсиджених. Я з нею стараюся не говорити.
Додає, що тримаю кота Пусю.
— Годую його кров’янкою. Він — єдина рідна істота.
Дарина НЕСМАЧНА