Добрий день, шановна редакція! Постійно читаю вашу сторінку «Відверта розмова», жаль тільки, що вона нечасто друкується. Мені цікаво, коли люди пишуть про особисте життя, адже завжди хочеться навчитися — і краще на помилках інших, а не своїх власних. Але і зі мною трапилася одна історія, що, може, для когось стане повчальною. І, хтось зробить для себе висновки.
З Олегом ми познайомилися на одному із сайтів у Інтернеті. Паралельно з роботою час від часу там «зависаю». Оскільки мені вже під тридцять, а в нашому маленькому містечку зустріти підходящу кандидатуру для чоловіка непросто, то вирішила пошукати в Інтернеті. Звісно, щоб і жив недалеко, бо хотілося б, зустрічатися. Олег живе в сусідньому місті. Сподобалося його фото, листи — розумні і цікаві, дотепні і кумедні.
Чесно скажу — дуже вже захотілося зустрітися в реальності з цією людиною, яка так сподобалася у віртуальному світі.
Він запросив мене для знайомства приїхати до його міста — воно обласне і є куди піти. Проте я запропонувала для початку обмежитися кавою і трішки поспілкуватися «вживу» в Новограді.
Я розуміла, що насправді все може бути не так, як при спілкуванні в Інтернеті. Адже знайомства через Інтернет — це завжди спілкування під маскою. Тобі легко говорити з тим, хто тебе не бачить, і, мабуть, ніколи й не матиме цієї можливості. Тому знайомство через Інтернет відбувається набагато простіше, ніж в реальному житті.
Тому я неабияк хвилювалася — чи справдяться мої надії?
Я зустрічала його з маршрутки на автовокзалі і з першого погляду зрозуміла, що фото і людина насправді в житті, — речі різні. Можуть бути дуже схожі, але все ж таки — різні. Тому не втрималася, щоб не зауважити: «А ти зовсім не такий, як на фотографії в Інтернеті».
Він прийшов без квітів, і наше спілкування ніяк не налагоджувалося. Так просто було строчити довжелезні листи на сайті і так складно говорити щось незнайомій людині в очі. Нам просто не було про що говорити. Здається, розчарування було спільним — Олег теж мовчав ніяково, і я зовсім не бачила у його погляді того захоплення, на яке очікувала, хоча багато хлопців вважають мене симпатичною. А тут таке відчуття раптом з’явилося — ну просто чужа людина! Невже ми обоє грали роль, а насправді нам так нецікаво разом?
Власне Олег намагався врятувати ситуацію — щось жартував, проте нам абсолютно не було про що говорити, і я якось відразу зрозуміла, що це — не моя людина.
Ми йшли вулицями ­Новограда понуро і невесело, аж поки Олег не здогадався придумати «відмазку» — мовляв, поспішав додому, його друг запросив на день народження. Я з радістю зробила вигляд, що повірила йому і через півгодини вже махала рукою вслід маршрутці. Ми домовилися зідзвонитися, але обоє зрозуміли, що цього не буде.
Я була засмучена, що так сталося, — ти уявляєш людину однією, а вона насправді — зовсім інша. Тому хочу дати з власного досвіду одну пораду при знайомстві через Інтернет. Йдучи на побачення «усліпу», не маючи фотографії, постарайтеся будувати як можна мінімум уявлень і образів про ту людину, з якою збираєтеся зустрітися. Бо часто розчарування при знайомстві в реальному житті відбуваються саме тому, що ви побудували собі якийсь ідеал. Мабуть, так сталося і з нами.