КОХАННЯ ДОВЖИНОЮ В ОДИНАДЦЯТЬ РОКІВ...

Ми нерозлучні зі школи. Познайомились у 1998 р., коли разом сіли за одну парту у 10-му класі. До того ми навіть не були знайомі, хоча навчались на одній паралелі. На однолітків, у той час, я зовсім незвертала ніякої уваги, вони мені здавались просто дітьми, які не цікавляться нічим, окрім комп’ютерних ігор. Себе ж я вважала вже мудрою молодою дівчиною, котра не так давно пізнала гіркоту першого нерозділеного кохання і була впевнена, що життя на цьому скінчилось. Ось і все…, думала я, вийду заміж, звичайно, вже не по любові, понароджую дітей, а все життя так і буду любити того хлопчика, який колись розбив моє серце... Тоді я не знала, що так думають усі закохані дівчата 15-річного віку. Навіть смішно пригадувати. Так ось, переломним моментом у моєму житті стало знайомство з Вадимом. Не пам’ятаю, яким чином, але я сама попросила нового класного керівника посадити мене з ним за одну парту, бо дівчата мали право вибору, а мені він якось одразу сподобався. І почалось!
У Вадимові я знайшла справжнього друга, з яким було дуже цікаво і дуже легко. Я відволіклась від свого нещасливого придуманого мною ж кохання, до того ж, з боку Вадима я почала помічати не тільки дружні почуття, а щось більш ніжне, і це мені дуже лестило. Всі навколо також були впевнені, що у нас щось більше, ніж просто дружба, і постійно нас «одружували». Але з часом мені це все набридло, а ще пізніше — почало сильно дратувати, особливо ці сумні замріяні погляди, якими Вадим крадькома поглядав на мене… Мені навіть уявити було важко, як із нас може вийти «пара». На кінець навчального року ми посварились.
Так ми закінчили 10-ий клас. Промайнуло літо, розпочався новий навчальний рік, випускний клас. За час літніх канікул ми жодного разу не бачились, і навіть відвикли один від одного. До того ж, у 11-му класі нас розсадили. В той момент мені здалось, що я втратила свого КРАЩОГО ДРУГА НАЗАВЖДИ! А мені тільки й треба було всього-навсьго підійти, заговорити з ним, вибачитись, зрештою. Куди там — я була тоді дуже гордою. Так ми і сиділи за різними партами: я, щоб по­дратувати його, — з хлопцями, а він анітрішки не відставав від мене, — з дівчатами. І тільки наші погляди, якими ми крадькома обмінювались, не в змозі були приховати правду. Яке там навчання? До нас прийшло КОХАННЯ!
Якось під вечір до мене зайшла моя подруга... Вона була закохана, і з таким захопленням почала розповідати про «предмет» свого шаленого кохання, про всі його переваги, що я сама вже була готова закохатись у цього хлопця. Невже принци таки існують? Шоком для мене було те, що цим принцом виявився МІЙ ДРУГ — Вадим... У мене немов пелена з очей спала... Як я цього всього сама не помічала раніше? Якою я була сліпою... Боже, воістину, якщо ти хочеш нас покарати, то робиш сліпими і глухими... І тільки тепер я почала розуміти, що мені дуже не вистачає спілкування з Вадимом, що я за ним сумую... і... люблю... Але при зустрічі з ним я жодного разу не показала цього, я навіть самій собі боялась зізнатись, що ПОКОХАЛА!!! Покохала до болю, до завмирання серця при одному лише погляді на нього… Та я просто помирала від кохання...
Тоді я навіть уявити собі не могла, що так само почуває себе і він…
Все змінив Новий 2002-ий рік, котрий ми випадково святкували в спільній компанії. Просто НАШІ ДРУЗІ все зрозуміли раніше від нас, і допомогли нам зустрітись. З того самого 2002-го Нового року МИ — НЕРОЗЛУЧНІ!
І хоча багато чого трапилось за 10 років нашого спільного життя: і горе, і радість, і спільні перемоги, і поразки… Ми це все витримали!!! І я впевнена, — витримаємо і надалі! Я дуже вдячна долі і Богу за Нашу Зустріч. Я зрозуміла одне — головне йти пліч-о-пліч і міцно триматись за руки, вміти чекати і вірити, а головне — навчитись довіряти один одному!
Пам’ятайте, що разом ви здолаєте будь-які труднощі, головне — кохайте!!! Бо все минає, а залишається тільки СПРАВЖНЯ ЛЮБОВ!...
Іруся