Інформаційний простір уже давно не можна уявити без Інтернету: у світовій мережі черпаємо незліченну кількість інформації, читаємо свіжі новини, завантажуємо програми, спілкуємося з родичами чи друзями, які проживають за кілька тисяч кілометрів, а також граємо в ігри та дивимося фільми без нудних реклам у зручний для себе час. Інтернет — світ незвіданого, загадкового, і тому не дивно, що люди іноді поринають у нього з головою, замінюючи реальне життя віртуальним.
Якщо ще кілька років тому Інтернет був популярним лише у великих містах, та й то здебільшого до нього були підключені робочі комп'ютери державних установ та приватних фірм, то сьогодні цей інформаційно-технічний елемент наявний майже у кожній квартирі: домашні комп'ютери, ноутбуки, мобільні телефони... Де б не знаходилася людина, вона завжди поряд з потужною мережею всесвітнього інформаційного потоку. Але якщо для когось сайти світової павутини — це невід'ємна складова існування, зокрема на роботі, то для деяких молодих родин — справжнє горе: чоловіки, проводячи вечори і ночі в «неті», забувають про обов'язки глави сімейства, а дружини, не витримуючи життя з «комп'ютерним наркоманом», подають на розлучення. Внаслідок цього нормальні сім'ї перетворюються у неповні родини. Іноді навіть жінки надто захоплюються світовою павутиною, проте зазвичай не доводять ситуацію до родинного краху.
«Я ЙДУ ВІД ТЕБЕ, І МЕНІ НЕ ПОТРІБЕН ВІРТУАЛЬНИЙ ЧОЛОВІК»
Олег неодноразово повторював дружині, що хоче підключити домашній комп'ютер до Інтернету. Але через кредит на квартиру, який молода родина взяла нещодавно, гроші останнім часом доводилося значно економити. Тому Ірина не поділяла цієї ідеї чоловіка, адже і так чи не щодня рахувала кожну зароблену копійку. Та передсвяткові акції, які проводили популярні Інтернет-компанїі — миттєве підключення, вигідна ціна, шалена швидкість, — спокусили Олега, і вже ввечері, коли дружина повернулася з роботи, чоловік не зустрів її, як завжди, біля дверей, не забрав із рук пакунок з продуктами, не повісив пальто на вішалку, а, уткнувшись носом у комп'ютер, бавився у якусь гру.
— Привіт, у тебе нова гра? — запитала Ірина в Олега. — А чому в кімнаті так брудно, що сталося?
— А, це нам Інтернет підводили, — спокійно відповів Олег, не повертаючи голови й продовжуючи далі інтенсивно натискати на кнопки клавіатури.
— Який Інтернет? Коли ти встиг його замовити, адже ще вчора про це нічого не казав?
— Розумієш, це трапилося випадково: заходжу у під'їзд, а там рекламні листівки всюди про новий швидкісний недорогий Інтернет, та ще й кошти, які сплачуєш, можеш повертати собі на мобільний телефон. Я не міг пройти повз таку пропозицію, тому одразу ж зателефонував за вказаним номером. А вже через кілька годин прийшли хлопці і провели Інтернет.
— А чому ж не прибрався у кімнаті?
— Та хотів, але так загрався в онлайн-ігри, що й не помітив, як ти прийшла.
Ірина прибрала в квартирі, приготувала вечерю, зробила з сином уроки (він якраз пішов до першого класу) і лягла спати, адже вранці треба було знову йти на роботу. Олег же вечеряв біля комп'ютера, а спати ліг, коли надворі почало світати.
З появою Інтернету життя молодої родини почало мінятися в гірший бік. Ірина постійно скаржилася, що Олег не допомагає їй у домашніх справах, зовсім не займається з сином, не вечеряє разом із сім'єю за одним столом, лягає спати, коли вже давно за північ, бавлячись в ігри у мережі зі своїми друзями, завойовуючи якісь рейтинги. А Олег, у свою чергу, обурювався на дружину, підвищував на неї голос, коли вона хотіла до нього заговорити, бо саме через неї, на його думку, він іноді програвав.
Іринине життя стало схоже на кошмар, а поради колег, що Інтернет — тимчасова забавка і скоро минеться, стали міфом. Життя Олега непомітно для нього почало потроху «переноситись» у комп'ютер, ставало більш віртуальним, аніж справжнім.
Спочатку дружина намагалася не звертати увагу на Інтернет-захоплення чоловіка, але з часом таке життя стало набридати молодій жінці: відчуття самотності невпинно переслідувало її. Коли Ірина вирішила детально проаналізувати своє життя за останніх півроку, то зрозуміла, що була з сином постійно одна, а Олег через свою Інтернет-залежність лросто «випав» із родини.
Щоденні скандали стали негативно впливати на стосунки молодої подружньої пари. Якось, коли Ірина, прибираючи в квартирі, ненароком витягнула з розетки шнур від комп'ютера (у той час Олег грав в онлайн-покер), чоловік миттєво перетворився на оскаженілого звіра і з усієї сили вдарив дружину, вигукнувши: «Чого лізеш зі своїм прибиранням, не бачиш, я граю!». Ірина, шокована й залякана, стиха витерши сльози, забрала сина і пішла ночувати до матері. Стоячи у дверях, лише промовила: «Я йду назавжди...». Та Олег навіть не почув її слова, з головою поринувши у свій власний віртуальний світ.
Наступного дня, коли Олег був на роботі, Ірина забрала речі з квартири і таки насправді пішла від чоловіка назавжди. А через кілька місяців, не звертаючи уваги на вмовляння Олега повернутися, суд виніс постанову про розірвання їхнього шлюбу.
«НІКОЛИ НЕ СПОДІВАЛАСЯ, ЩО ЖИТИМУ З КОМП'ЮТЕРНИМ МОНСТРОМ»
«Я більше не можу і не хочу так жити, — розповідає наша наступна героїня Віка.
— За останні місяці просто сама себе не впізнаю. Справа в тому, що мій чоловік грає в комп'ютерні онлайн-ігри, а саме в «Leanage». Спочатку це було не так часто, а от зараз просиджує за монітором до 3-ї години ночі, а у вихідні ще й удень по шість годин проводить, «сидячи» в Інтернеті. Ми живемо в однокімнатній квартирі, донечці нещодавно виповнився один рік. Зрозуміло, що комп'ютер знаходиться у кімнаті: на кухні просто немає куди його поставити. Коли чоловік засяде в Інтернеті, все — не відірвати. Навіть гукати попоїсти його доводиться по кілька разів, натрапляючи на лайку через те, що відриваю від уявних місій. Я не можу виспатися — клацання по клавіатурі і постійний шум системника мене просто «добивають». Ангелінка, наша донечка, просинається вночі, бачить світло на моніторі і потім довго не може заснути.
Скільки разів говорила з ним на цю тему, плакала, сварилася, але безрезультатно. Розумію, що у нього такий спосіб відпочинку, що він сидить вдома біля мене, не п’є, не гуляє, але і я сиджу кожен день з маленькою дитиною, усе роблю по дому, готую, прибираю, перу у той час, як він бавиться. Спочатку домовились, що буде грати через день по 1-2 години, але стала помічати, що він лише чекає, коли я ввечері засну, аби тихенько встати і знову повернутися до своєї улюбленої гри.
Через цей клятий комп'ютер і Інтернет у нас тепер вдома лише одні сварки та скандали. Наприклад, лагідно прошу допомогти помити посуд, поскладати іграшки чи просто потримати дитину, доки я хоч помиюся, так він або мовчить, не звертаючи уваги на мої прохання, або з незадоволеним поглядом допоможе «для галочки», а затим ще й потикає цим, мовляв, я маю бути вдячна і за це.
Чесно кажучи, я давно звикла сама справлятися по дому, але іноді просто фізично не встигаю, тим паче, що дитина дуже рухлива і часто хворіє. На вихідних же зі словами: «Я втомився», чоловік сидить за комп'ютером цілий день, а у мене не виходить відпочити: я готую, прибираю, виховую дитину, і так щодня. А тут взагалі кричати на мене постійно почав, мовляв, я його емоційно виснажую, і він вже втомився від моїх істерик. Одного разу, психуючи, перекинув стілець, перелякав Ангелінку, порозкидав весь одяг. У нього був погляд, немов він готовий мене вбити. Я вперше не впізнала того, кому присягнула бути вірною до кінця життя.
Звісно, інтимне життя у нас теж не складається. Ми стали чужими людьми. Хочу подати на розлучення і поїхати з дитиною до батьків у село. ­Набридло жити з комп'ютерним монстром».
«ХОЧУ, АБИ ВІН ПІШОВ ГЕТЬ ІЗ МОГО ЖИТТЯ РАЗОМ ЗІ СВОЇМ ІНТЕРНЕТОМ»
«Все почалося одразу після нашого весілля, — ділиться своєю історією Юлія. — Чоловік вмовив мене встановити вдома Інтернет (раніше він нічого про нього не знав, а мені й на роботі його вистачало). Ну, я і встановила на свою голову.
Спочатку він спілкувався там з однокласниками, друзями, затим «засвітився» на сайтах знайомств. Я всю цю переписку читала, про все знала, поштову скриньку йому сама зареєструвала, ось і перевіряла її іноді.
З часом стала помічати, що серед Інтернет-друзів мого чоловіка стали з'являтися лише незнайомі молоді жінки. Повідомлення від цих леді просто атакували соціальні сторінки мого чоловіка, а він ще й активно намагався вести з ними особисту переписку.
Я тоді вже була вагітна, і, звісно, мені це не подобалося і дуже впливало на мій душевний стан, а цим самим і на здоров’я дитини. Я почала звинувачувати його в Інтенет-зраді, а він відповідав, що це лише «прикол», такий собі жарт, і що він кохає мене одну. А всі ці спілкування — своєрідний цікавий відпочинок, який додає настрою.
Через постійні сльози та істерики я домоглася того, що він видалив свої сторінки із сайтів знайомств, хоча на інших блогах спілкувався зі своїми однокласницями, давніми знайомими. Поступово я змирилася, заспокоїлася, тим паче, що всіх дівчат, його однокласниць знала особисто. Після народження дитини Артур і надалі продовжував «зависати в неті». Мені, звісно, було тяжко, адже я постійно піклувалася про дитину, допомогти було нікому, мої і його батьки живуть далеко, тож доводилося все робити самій.
Одного разу, коли Артур вів розмови у чаті, я попрохала його погуляти з дитиною на вулиці, поки я щось приготую, на що він мені випалив: «Іди сама й гуляй, як тобі треба». Я відповіла, що це не лише моя дитина, але він навіть не відреагував на ці слова. Тоді весь вечір сльози лилися з моїх очей через таку зневагу. Я вперше пошкодувала, що вийшла заміж за Артура.
Якось після чергової сварки я вибігла на вулицю і залишила Артура з сином одних вдома. Поїхала до подруги, аби пожалітися. Раптом пролунав знайомий рингтон мого «мобільника». У слухавці — лайливі слова: «Ти навіщо дитину покинула, куди подалася?..». Приїхала додому, синочок нагодований: чоловік вперше за кілька місяців приготував йому кашу. Після цього між нами немов кішка пробігла. Він і далі проводить свій вільний час в Інтернеті, а я зі сльозами виховую нашу спільну дитину. Просто не знаю, як жити далі. Артур мене просто не чує. Мої слова та благання для нього — пусті. Щодня думаю про одне і те ж: скільки зможу терпіти таке ставлення? А тепер хочу одного: аби він пішов геть із мого життя разом зі своїм Інтернетом».