На початку лютого жителям нашого міста піднесли інформаційну бомбу — Новоград-Волинський хочуть перейменувати у Звягель. Створена ініціативна група для повернення місту історичної назви «Звягель», оскільки нинішня назва Новоград-Волинський отримана внаслідок перейменування російською імператрицею Катериною II 5 липня 1795 року Звягеля на Новоград-Волинський. На перший погляд — це залізні аргументи. Але апелюймо не лише аргументами, а й фактами.
Дійсно, на момент третього розподілу Речі Посполитої й утворення Волинського намісництва (губернії) наше місто мало назву Звягель і входило в Луцький повіт Волинського воєводства Польщі. Ця назва виникла в результаті трансформації літописної назви Возвяголь у польській мові. У Польщі назва нашого міста як Звягель зберігалася до початку Другої світової війни. Більше того, німці в 1941 році, захопивши наше місто й користуючись своїми картами, змальованими з польських, безапеляційно називали його Звягель (Zwiahel).
Повернемося до Катерини II і виписки з її указу:
«Мы изъявить вам при сем случае волю Нашу. Губернскими городами быть в Волынской губернии Новограду Волынскому, который устроить при местечке Звягеле, приобретя оное покупкою с достаточным пространством выгонной земли ... Поелику же в Новограде Волынском не имеется еще приличных зданий, для помещения губернских присутственных мест, то, доколе дома тамо не будут построены, учредить на первый случай пребывание оных в Житомире, где и ныне находится губернское Волынского наместничества начальство».
Тобто, про пряме перейменування Звягеля в «Новоградволынскъ» (оригінальна перша назва) не йдеться. А говориться про нове місто, яке буде побудоване — «устроено при местечке Звягеле» і яке матиме назву «Новоградволинськ» — як нове губернське місто в новоствореній Волинській губернії. Слід також зазначити, що за правління імператриці сформувалася норма для назви міст. Вибиралися слова чоловічого роду з закінченням -ов, -ев або -ск, наприклад, у ті часи з’явилися Задонск і Петрозаводск. Але на час будівництва «доколе дома тамо не будут построены», на перший час розмістити присутні місця в Житомирі.
Новограду-Волинському судилося стати одним із перших міст, яке будувалося б не хаотично, а за генеральним планом, згідно з тогочасними нормами. Для цього і викупалося «с достаточным пространством выгонной земли». На підтвердження цього наведу факти. Після пожежі в російському місті Твер у 1763 році, коли з 900 будинків згоріло 852 (у тому числі — і всі державні установи), причиною тотального знищення міста було визнано саме хаотичність забудови. Ця подія стала приводом видачі після пожежі для створеної в 1962 році в Росії «Комісії по кам’яному будівництві» указу «О сделании всем городам, их строениям и улицам специальных планов по каждой губернии особо». Віднині заборонялося вести будівництво в містах без узгоджених планів. Багато міст мали перебудувати, згідно з новими нормами, їх чекала побудова установ, які належало мати за штатом. Твер перша була відбудована за генеральним планом. До 1796 року було виготовлено майже 400 генпланів, і саме Новоградволинськ мав бути повністю «новим» губернським містом, побудованим згідно з архітектурною «модою» — з прямими широкими головними вулицями, які розходяться віялом від головної будівлі міста з пониженням висоти від центра до околиць.
Але цим планам не судилося збутися. У листопаді 1796 Катерина II помирає. До влади приходить її син Павло І, у якого з матір’ю не складалися стосунки і який не збирався виконувати її плани. Пріоритетом його була армія. Житомирські дворяни скористалися зміною влади в Петербурзі і доклали всіх зусиль, щоб уже в 1804 році новий імператор Олександр І затвердив Житомир губернським містом. А Звягель залишився з «носом», точніше — з назвою Новоградволинськ, яка йому не призначалася, і губернським гербом, який не відповідав статусу міста.
Нічого в місті не змінилося до 1838 року, коли знову порушувалося питання переносу столиці губернії з Житомира. За сорок років він так і залишився містечком з однією вимощеною вулицею і вузькими та брудними іншими та тільки п’ятьма кам’яними будинками. Містечком з багатообіцяючою назвою, у якому не те що губернські, а навіть повітові установи ледь розміщалися.
Але, незважаючи на всі труднощі, війни і зміну влади, з роками містечко розросталося і в ширину і вгору, і нині ми маємо сучасне місто. Змінювалася, трансформувалася вже на український лад і російська назва Новоградволинськ: спочатку на Новоград-Волинськ, а в наші часи — на всім відоме Новоград-Волинський.
І тут постає доцільне питання: чи потрібно змінювати сучасну, уже українізовану назву «Новоград-Волинський» на польську «історичну» — «Звягель»? Фінансового питання торкатися не буду. Ставлення жителів до перейменування відображено на місцевих сторінках у соцмережах. Але в розрізі публікацій уже на всеукраїнському рівні, де чомусь прив’язують зміну назви міста до відзначення 150-річчя від дня народження Лесі Українки, дивно буде прочитати в шкільних підручниках або Вікіпедії: «Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася в місті Новограді-Волинському у 1871 році, який у 2021 році вдячні земляки в її честь перейменували в «Звягель».
Завіса.