Годинник пробив північ. Панас мне боки — не спиться. Спокою не дає минулий день. А він був важкий, напружений, емоційний.
Панас: Галю! Га…
Галина: Га?!
Панас: Спиш?
Галина: Ні, танцюю!
Панас: І я не сплю. Ех-хи…
Галина: Чого не спиш?
Панас: Рахую.
Галина: Дня мало було?
Панас: Де там! Сама ж знаєш: третій тиждень рахуємо.
Галина: Ну, може, там з тобою і неуки сидять, але ж ти технікум закінчив.
Панас: Тому так і рахуємо…
Галина: Тоді рахуй про себе. А я спати хочу. Ясно?!
Панас: Авжеж. Але ж не спиться. Боюся я.
Галина (повертається до чоловіка): Кого боїшся-то?
Панас (важко зітхає): А що буде, коли неправильно підрахую.
Галина: На Колиму зішлють.
Панас: Вона вже не наша.
Галина: А чия?
Панас: Сусідів наших.
Галина: Опозиціонерів чи що?
Панас: Путінців.
Галина: Це така нова партія?
Панас: О-о-о-о-о…
Галина (повертається на «свій» бік): Ясно. Я сплю.
Панас: Галю. То що буде, коли…
Галина: Як завжди. Зрозуміють, вибачать і відпустять.
Панас: А якщо не наші прийдуть?
Галина: А хто — німці?
Панас: Ех-хе хе-е… Далека ти, Галю, від політики.
Галина (злиться): То якого дідька лисого до мене причепився?! Спи вже крячкою! Рахуй, «підрахуй»!
Панас: Хіба заснеш.
Галина: Приспати?
Панас: Ні, я сам.
Чоловік повертається до стінки. Роздивляється русалку на килимі. Дивиться на її обличчя, хвіст.
Панас: Галю. А навіщо русалці хвіст?
Галина: А навіщо ноги у воді?
Панас: Хм… Маєш рацію. А у неї чоловік є?
Галина: У кого?
Панас: У русалки.
Галина (сердиться): Є! Водяний!
Панас: І теж з хвостом?
Галина (вже гиркає): З хвостом! Чортячим!
Панас: Кошмар. А діти в них є?
Галина: Є. Карасі.
Панас: Це ж треба таке. А ми їх їмо.
Галина: То не їж. І спи вже! Спи!
Панас: Сплю.
Він знову зосередив свою увагу на русалці. Дивиться на її хвіст, трохи вище. Відтак штурхає дружину в бік.
Панас (вже крізь сон): Галю?
Галина (також із напівсну): Ш-що?!
Панас: А як вони їх, отих карасиків, народжують? Там же суцільна луска.
Галина (позіхає): Русалка її перед пологами скидає.
Панас: Це ж треба... А чому русалка одна? Водяний де?
Галина: На вибори пішов... З карасиками.
Панас: А мамку з собою чого не взяли?
Галина: Бо вона лінива.
Панас: Як ти?
Галина (сіпається): Так, давай спати!
Панас: (також пробудився): Я просив килим поміняти!
Галина: А ти гроші заробив?!
Панас: Сказали, дадуть тоді, коли гарненько порахую.
Галина: Ото й рахуй! Мовчки!
Панас: Н-да-а… Поганяв я їх.
Галина: Кого це?
Панас: Та отих, що до дільниці вчора ввірвалися. Хотіли завадити мені рахувати. То я їх голоблею! Голоблею!
Галина (здивовано): А де ти її там узяв-то?
Панас: Голоблю? Із собою прихопив. Коли на дільницю йшов. Про всяк випадок. Час непевний. Згодилася!
Галина: А може, то ваші були?
Панас: Ні. Наші казали, що не наші.
Галина: А хто ж тоді?
Панас: Журналісти якісь. У масках. З кийками.
Галина: То тепер вони так інтерв’ю беруть?
Панас: Еге, інтерв’ю! Так утікали, що аж гай шумів! Галю.
Галина: Га?
Панас: А що ми там про русалок говорили? Карасиків…
Галина: Окунів, щук! Давай спати. Вранці договоримо.
Галина повертається на правий бік, Панас — на лівий. Крізь сутінки розглядав звабливу русалку на килимі, поступово засинаючи. При цьому думав: «Цікаво, коли вона встигає ту луску скидати, що я не бачу? А коли до неї приходить водяний?.. Карасики?.. А хвіст у водяного є?.. Луска?..»
Було далеко за північ.