З відкриттям реабілітаційного центру для дітей-інвалідів у батьків хворих дітей відпала потреба їздити на лікування в інші українські міста. Адже це потребувало значних витрат, ще й фізично з такими дітьми непросто подорожувати. А колектив молодих цілеспрямованих професіоналів, на чолі з ініціативною директоркою Ольгою БУКОВСЬКОЮ, за нетривалий час роботи досяг вагомих результатів — сьогодні Новоград-Волинський центр соціальної реабілітації є найкращим у Житомирській області. Тут створена сучасна база, ще й постійно впроваджуються нові реабілітаційні методики, у тому числі — закордонні. У четвер, 15 листопада, до Новограда приїхали реабілітологи з усієї Житомирщини, аби дізнатися про напрацювання новоград-волинців.
Дуже приємно, коли не все і не в усіх погано. Особливо у тих, хто має право нарікати на проблеми більше за кого-небудь, але замість цього спромігся зробити несприятливі обставини трампліном до здобутків. У центрі соціальної реабілітації для дітей-інвалідів головним своїм кредо вважають захист дітей, які цього потребують. Завдання це надзвичайно непросте, з огляду на складні діагнози, з якими доводиться боротися — дитячий церебральний параліч, затримка психічного розвитку, хвороби нервової системи тощо.
Попри складнощі, медики і педагоги у буквальному сенсі піднімають хворих дітей на ноги. Спеціальні гімнастики, масажі, заняття з логопедом та психологом сприяють адаптації дітей із вадами здоров’я до життя у суспільстві. Діти до 18 років із обмеженими фізичними можливостями можуть отримати у цих стінах увесь комплекс реабілітаційних послуг. Тому тут щиро радіють, коли дитина, котру не так давно батьки принесли сюди буквально на плечах, починає пересуватися самостійно…
— Працюємо з дуже складними діагнозами, — розповів спеціаліст з фізичної реабілітації Дмитро ЛАВРЕНЧУК. — Використовуємо як традиційні методи (Петьо, Бобата, Войта), так і нетрадиційні — синхрогімнастика методу «Ключ», гімнастика для мозку тощо. Працювати з окремими дітьми нелегко як фізично, так і емоційно, враховуючи їхній стан, але результати роботи того варті!
— Для кожної дитини формуємо індивідуальну програму реабілітації, тестуємо можливості і потреби за процентною шкалою, — пояснює директорка центру Ольга БУКОВСЬКА. — Активно залучаємо батьків, слухаємо їхні поради, створюємо повний соціальний портрет кожної конкретної родини — аби без відриву від сім’ї, у дружній атмосфері максимально посприяти покращанню здоров’я, допомогти у майбутньому якомога комфортніше почуватися серед людей. Шкода, що українські реабілітологи набагато відстали від закордонних, але ми цей недолік компенсуємо — перекладаємо праці фахівців, впроваджуємо у роботу нові наукові здобутки.
Звісно, досягнути ефективності у роботі спеціалісти не змогли би без належної фінансової підтримки. Не секрет, що реабілітаційне обладнання для інвалідів надзвичайно дороге — один із тренажерів (вертикалізатор), наприклад, коштує 4 тисячі євро. Усе тому, що всі засоби реабілітації є ліцензованими розробками фахівців, продуктами їхньої інтелектуальної праці, а спостереження і робота над ними тривають не один рік.
Ось чому створити належну базу для занять з інвалідами непросто, але новоград-волинському центру це вдалося — завдяки підтримці земляка, спікера ВРУ Володимира Литвина. За його сприяння до фінансування закладу долучається обласний Фонд молодих інвалідів — за два роки на облаштування виділено близько 250 тисяч гривень. Попри те, що з міського бюджету на початку діяльності центру для інвалідів було виділено на все лише 17 тисяч гривень. Директор центру Ольга Буковська разом з колективом також активно працюють над залученням спонсорів. Говорять, що немає людей, котрі би не відгукнулися на їхнє прохання допомогти маленьким інвалідам.
Серед благодійників — фонди «Ясмін» і «Сім’я», австралійські спеціалісти з реабілітації, котрі влітку проводили майстер-клас для батьків, які виховують дитину з особливими потребами. Також вдалося налагодити співпрацю з лікарями столичної клініки «Охматдит» — за потреби вони приїжджають до центру, аби встановити діагнози дітям і надати свої фахові рекомендації. Двох дітей вже навіть вдалося прооперувати, а профінансував операції, вартістю 40 тисяч гривень кожна, Благодійний фонд допомоги сиротам і інвалідам «Ясмін».
Найбільша гордість реабілі­таційного центру — кабінет сенсорної терапії, обладнаний за останнім словом світлотехніки, його вартість — понад 97 тисяч гривень. Гра кольорового світла сприяє розслабленню, тут вдається проводити заняття навіть з особливо збудженими дітьми. А це, враховуючи діагнози, не рідкість. Також сенсорна терапія сприяє посиленню уваги, допомагає дітям з послабленим зором тощо. Та й просто побувати у цій чарівній кімнаті — це гарантовано підняти собі настрій. Подумалося, якби на підприємствах і в оселях були такі «розслаблюючі» кімнати, то поменшало би хвороб, які спричиняють стреси і конфліктні ситуації.
За найменші здобутки, кожен з яких є надто цінним, батьки щиро дякують працівникам центру. Адже цей заклад є чи не єдиним, де зрозуміють і допоможуть. «Тут люди працюють з великою душею, — поділилася мати Світлана Ліберда. — І дітям, і батькам такі центри надзвичайно необхідні, адже сюди можна звернутися і з особистих питань, і з питань виховання дитини, і для корекції здоров’я».
— У кожної дитини є вади, але ми намагаємося не загострювати на цьому уваги, створюючи сприятливу атмосферу для спілкування, — розповіла керівник гуртка бісероплетіння Ірина ОСТАПЧУК.
— У нашому гуртку діти розвивають дрібну моторику. Зізнаюся, часто переоцінюєш життя, дивлячись на те, як вони, подекуди однією лише рукою, що функціонує, вкладають у кожну бісеринку часточку душі. І з яким задоволенням і гордістю дарують потім готові вироби, зроблені власноруч, своїм близьким.
Сюди приходять, як до свого другого дому, й не дивно, що йти звідси діти не хочуть. На яскраво-жовтих стінах зображені мультяшні герої, усміхнені сонечка, метелики, веселкові квіти. Ідея розмалювати стіни належить директору центру Ользі Буковській, її радо підтримали колеги, батьки і діти — усі разом «озброїлися» пензликами і створили тут надзвичайну красу, що дарує позитив щодня.
— У здорових людей — інші потреби, і вони часто мізерні, порівняно із проблемами хворих дітей, з якими нам доводиться працювати, — говорить Ольга Буковська. — Ми щоранку прокидаємося, йдемо на роботу, а щойно хтось зіпсує нам настрій, то ми вже думаємо, які ж ми нещасні… А я завжди згадую у складних ситуаціях дітей, котрі не можуть себе самостійно обслугувати, котрі потребують нашої з вами допомоги. Але при цьому не нарікають. Ось у кого нам слід вчитися витримки і умінню боротися.