Два п’яненьких Василя
Мочать тин броварні:
Куме! Теща то моя…
Ха!.. лежить в лікарні!
Моє горе — теща Роза,
Вскочила в халепу —
Поламала дишель воза
Об свою щелепу!
Як брехливе цуценя,
Вміла дзяволити,
Вчила мене… і коня,
Як на світі жити.
Хоч я був там винуватий, —
Другий день радію,
Гіпс наклали язикатій
На лице і шию!
Благодать! Вже не бурчить,
Не гризе насіння,
Другий день теща мовчить,
Як німе створіння.
Йду в лікарню п’яний всмик,
Несу гроші й кали…
Дав би Бог, щоб хоч би рік
Гіпс їй не знімали!