Вже стало доброю традицією колективу народного театру міського Палацу культури імені Лесі Українки та його режисера Валентина Ольшевського щороку радувати новоград-волинців новими театральними прем’єрами. Цього разу вперше на суд глядачів було презентовано моно-спектакль «Дикий мед у рік Чорного півня», де єдину роль виконала Світлана Смолковська. Це був дебют молодої акторки-аматора і, слід наголосити, що виступ виявився досить вдалим. Місцева глядацька аудиторія уважно слідкувала за грою дівчини, нагородивши її дружними аплодисментами та вигуками «браво». Режисер вистави — Валентин Ольшевський, реалізовуючи задум автора п’єси, різними театральними, музичними, технічними, емоційними засобами намагався привернути увагу залу до проблем матері-одиначки, яка вирішує дилему: народжувати чи ні другу дитину, адже зв’язок зі своїм «босом» був необдуманим та випадковим.
У драматургічному творі порушено чимало проблем — відносин у сім’ї, серед друзів та коханих, ставлення держави до соціального захисту жінки-матері та дитини. Фінал позитивний — материнська любов та надія на краще перемагає. Незвичність спектаклю полягала в тому, що на сцені глядач слідкував за перебігом подій в основному за монологами, за поведінкою однієї учасниці, розбавленими телефонними розмовами. Але така монотонність не втомлювала, час пролетів швидко, було багато позитивних відгуків серед глядачів, частина представниць жіночої статі витирали сльози.
Приємно було бачити в залі і на сцені автора моно-спектаклю з Києва, члена Національної Спілки письменників України, заступника голови конфедерації драматургів України Олега Миколайчука-Низовця. Для нього її постановка з моменту написання у 2008 році також була першою. Чомусь столичні та обласні театри не взялися за цю роботу. Пан Олег для більшої переконливості на користь гуманного вчинку, а не аборту (можливо, навіть занадто) використовував різноманітні прийоми — гарну літературну мову, картинки з середньовічної, радянської історії України, ще раз демонстрував ставлення українського суспільства до так званих «мандатоносців» та сили грошей.
Попри те, що в залі було не так багато глядачів, слід наголосити на необхідності та актуальності таких мистецьких творів, особливо для молоді. Ще мудрі греки називали театр «школою життя». Тому показ саме цієї вистави у місцевих навчальних закладах міг би стати корисним для школярів та студентів виховним заходом.