«Світає, край неба палає…», — писав Тарас Григорович Шевченко у поемі «Сон». Так розпочинається кожен день нашого буденного життя. Такий ранок чекав мене і сьогодні, 3 липня. Як завжди, насолоджуюсь ранковою тишею і ароматом міцної кави. А далі все за щоденним плином життя: макіяж, сніданок, Інтернет… Так, немов за мить, проходить майже дві години часу. Дивлюсь на годинник — 9.30. Розумію, що мені, як завжди, не вистачає хвилинки, щоб все встигнути, тому «беру ноги в руки» і поспішаю на полігон у селі Чижівка. На щастя, затори для нашого міста нехарактерні, тому ми швидко під’їжджаємо на місце, де о 10.00 розпочнеться навчання солдатів-контрактників.
Озираюся навкруги і бачу близько 40 хлопців у солдатській формі, від якої так шаленіють дівчата. З нетерпінням чекаю, коли все розпочнеться. Час біжить швидко і ось, затримую подих, бо танк занурюється під воду і через хвилинку він вже на протилежному березі річки Случ. Неймовірно!
Мій погляд зупиняється на чоловікові, який командує солдатами. Виявляється, що це капітан і командир I танкової роти Іван Іванович Віннік, який залюбки розповідає про все, що відбувається навкруги: «З 10.00 до 17.00 проводяться навчання з підводного водіння танків для надання практики та досвіду механікам-водіям та екіпажу з підготовки подолання труднощів під час підводного водіння танків. Задіяна 72-га бригада із Білої Церкви (16 солдатів) і 30-та окрема-механізована бригада. Контролює процес заступник командира танкового батальйону майор Олександр Іванович Зіневич».
Далі — знову спостерігаю за танками, які немов дельфіни, то занурюються під воду, то знову виринають. І так багато разів. То на одному березі, а через мить уже на іншому. Одні солдати замінюють інших. Усе відбувається надзвичайно швидко і цікаво.
Моя душа розривається від вражень. Це — і вода, яка виблискує на сонці, і красива місцевість, і навіть танки, які сьогодні спробували себе в ролі рибок. Але стрілки годинника невпинно рухаються вперед, і час повертатися в редакцію — в робочу атмосферу…