— Алло! Вань! Алло!

— Х-ху! Ти чьо, блін, на мобілу наяруєш?

— Вань! Це — я, Зоя твоя!

— Не дурак, чую!

— Як справи, Вань?

— Які, блін, справи? Тут таке...

— Яке, Вань?

— Драпаю!

— Куди, Вань?

— До Ростова. Чи до Бєлгорода.

— Так, казали ж по «ящику», що укропи драпають.

— Укропи драпають уперед, а ми драпаємо назад.

— Вань...

— Ну? Хух!

— Сусідів наших, Сидорових, пам’ятаєш?

— Ну?

— Так, їхній син, Петя, також біг.

— І чьо?

— Не добіг.

— І чьо?

— Так, його батькам бабла за синка дали. А вони за них тачку купили. І ще на пам’ятник навіть вистачило.

— Який, блін, пам’ятник, Зой? Кому пам’ятник?

— Для Петі.

— Ні фіга не догоняю! Хух... Х-хух...

— Та я, це... А ти, Вань, хоч із машиною драпаєш?

— На машині? Ні, Зой. Ми свою техніку укропам залишили. Як жест доброї волі.

— Я не про ту техніку, Вань!

— А про яку?

— Я про пральну машину, Вань! Ти говорив, що віджав там в укропів. Імпортну, га-а?

— Не гакай! З «пралкою» біжать важко.

— Хм-хм-хм-и-иииии!..

— Не реви! Хух!.. «Пралку» я заникав.

— Де, Вань?

— Під реактором. Надійно заникав. Потім заберу.

— Коли, Вань?

— Після конспірації. Ху... Ху... Ху...

— Ти мене посилаєш, Вань?

— Захекався я. Біжу ж, блін!

— А чьо ти, Вань, біжиш?

— Ко-конспірація... Згідно з о-операцією. Так би мовити, відволікаючий маневр.

— А куди ти біжиш, Вань?

— Фіг його знає. У лісі дорожніх знаків немає. Але все йде за планом.

— Ти там, Вань, дивися зі своїм планом у Чорнобаївку не забіжи.

— Сплюнь...

— Тьху-тьху-тьху!

Бабах!!!

— Що трапилося, Вань?

— Блін... У ствол дубом... Тобто, лобом у дуб... мать...

— Ти там, Вань, обережніше. Дуби-то — укропські. А що так смердить, Вань?

— А ти чьо, Зой, через мобілку запахи чуєш? Побула би ти в моїй шкурі... Ху-ух, блін! Йоп-пересете!..

Вззззз-с-ю-ууу... Вззз-с...

— Чьо там, Вань?

— Ха... Ха... Ха...

— Тобі смішно, Вань?

— «Ха-ха-мерси», блін, літають! І птахи... Птахи... Ні фіга не птахи. Це мужики з мого батальйону.

— А чого вони літають, Вань?

— Так, планова операція. На «перегруперовку» летять.

— А ти чого не летиш, Вань?

— Мені пощастило, Зой, бігти. Ху-хух... Все, не можу вже. Кирдик.

— Біжи, Вань! Біжи! Ти хоч із блендером біжиш?

— Не бачу.

— Чого не бачиш?

— Бандери не бачу. Значить, один біжу.

— Вань! Я — про блендер! Ну, тіпа міксер!

— А... Хух... Там же... Під реактором. Хух!

— Фу, який ти, Ва-а-а-ня! І навіть ліфчика з трусиками не прихопив, Вань? Ну, отой гіпюровий комплект білизни, який ти там на мотузці зняв?

— На мені.

— Чьо-о?

— На мені, блін!

— Як на тобі, Вань?

— Конспірація, Зой! Х-хух!.. Хух! Очі на роги лізуть.

— Які роги, Вань?

— Коня з рогами обігнав.

— Може, то лось, Вань?

— Навряд. Це — черговий новий укропський «бандероконемобіль». Алло! Алло, Зой!..

* * *

— Алло! Вань!

— Ну?

— Ти ще біжиш?

— Ага. Хух!

— Я тут Інтернет передивилася.

— Ну?

— Шукала, що таке реактор.

— Ну? Хух!

— Ти чьо, Вань, радіоактивний? Ти вже не мужик, Вань? Ти без машини, Вань? І без міксера, Вань? І білизну, гіпюрову, ти загадив, Вань?

— Чьо, хух? Я заблукав, Зой, х-х-хух! Куди бігти, га?

— У Чорнобаївку біжи, Вань! У Чорнобаївку!..

— Ти чьо, Зой? Алло! Алло! А-ааааааа... Ха... Ха... Ха... У-уууууу...

Микола МАРУСЯК