Це вже був не перший дзвінок з ранку.

Однак баба Недуня охоче підняла слухавку.

— Ал-лло!

— Шановна Баба Недуня?

— Я. Здрастуйте!

— А… Здрастє! Я — Муся Тутуйко. То ви є велика провидиця-екстрасенс-знахарка з дванадцятого коліна провидців-екстрасенсів-знахарів, посланих на планету Земля з Великого Космосу в часи великого протистояння?

— Так, це — я! Я, яка бачить майбутнє і минуле. Та, що розгадує сни, знімає наговори, вроки, всяку порчу. Також звільняю від пристріту, від переляку, від енергетичних вампірів, від поганих сусідів, розгадую сни,— переказувала Мусі Тутуйко свої «незчисленні» відьмацькі навички баба Недуня. — А ще допомагаю жінкам повернути чоловіка, а чоловікам — жінок. Даю поради щодо сексу. Виводжу із запою. Уводжу у запій. Піднімаю службовою драбиною або опускаю вниз. Даю поміч і поради в бізнесі, в роботі, в навчанні, на полюванні, на пікніку, на риболовлі, у збиранні грибів, у прибиранні в хаті, на городі...

— Справді?!

— Еге, еге! А ще знаходжу в хаті чи в городі скарби — бідони з самогоном. Також допоможу придбати авто, купити дім, дачу, яхту, корабель, посаду міністра і вище. Відновлю чоловічу силу. Лисих роблю волосатими, волосатих — лисими. Повних — худими, худих — повними. Низьких — високими, високих — низькими. А ще глухих роблю чуючими, багато чуючих — глухими. Допоможу також зняти депозити, взяти кредит, касу, банк. Убережу від тюрми, пригрію, нагодую, посаджу. При потребі. І, зрештою, піднімаю рейтинги, бурі, смерчі, цунамі. Вилікую від екземи, лишаїв і від податкової інспекції. А тепер я входжу в астрал! Лечу у великий Космос! У вічність! Коли повернуся звідтам, звертайтеся! Я створена Всесвітом для вас усіх! Х-хух!

— Ви — феномен! Ви — унікум! Ви мене приймете, неперевершена?!

— Аякже!

І через декілька днів Муся Тутуйко завітала на прийом до великої чаклунки. Точніше, ледь зашкутильгала з ціпком у хату.

Баба Недуня, котра вже «повернулася з великого Космосу», одразу приступила до виконання своїх чаклунських навичок.

— Почнемо сеанс?

— Та, ой!

— То що, кажете, вас турбує?

— Мене, того...

— А ви кажіть коротко і конкретно!

— Розумію, розумію.

— То, сідайте.

— Дякую! Ой! Ой! Ой! — хапається Муся Тутуйко за поперек.

— Нічого, нічого, — заспокоює пацієнтку баба Недуня. — До мене одна особа на прийом просто заповзла до хати. То я її у два щота на ноги поставила! То чого ви до мене прийшли?

— Спи-на. То штрикає. То заклинює. То бо-о-лить. Нестерпно.

— Ага.

Задзвенів смартфон.

Баба Недуня хвацько хапає зі столу «перебалакалку», як цей апарат називає вона.

— Ал-лло! Що-о?! Чи можу я москаля переробити на українця? Навряд чи таке падло переробиться. Та й на яку холеру воно вам здалося? Але де ви того, орканутого, доп’яли?.. Кажете, що на ваше подвір’я приповзло? Поранене? То добийте його!.. Що? Не по-людськи? А вони... От! Відключилася... То що вас турбує, шановна Муся Ту-ту?..

— Спи-на! Ой!

— Ага. Так, так. Роздягайтеся.

— Навіщо?

— Будемо шукати.

— Кого?

— Вашу болячку.

Баба поклала Мусю Тутуйко на тапчан і почала «шукати» проблему у кволому ще не старому жіночому тілі. Одночасно знахарка робила масаж, промацувала ноги, поперек, шию, лопатки, при цьому шепочучи:

— Підеш! Ще бігатимеш! Ще чоловіків зваблюватимеш! Ще...

Знову про себе нагадав смартфон.

— О! Знову дзвонять! І так майже без передишки. Ал-лло!.. Га?! Хто? Петро Очерет? А що у вас?.. Не доберу, що він там бубонить?.. Що-що?.. Обстановка стратегічно-воєнна! Ви — генерал? Майже? У вас такий рапорт... А скільки вам годочків, шановний? Сі-кільки-сі-кільки?! Вісімдесят шість?! А яка придибенція вас турбує?.. Яка, яка?! Ага. Ага. Ясно! То оте воно, оте, що у ваших штанях отам, то воно до останніх годочків чоловічій статі не дає спокою. Коротше так. Даю наводку... Тобто, рецепт космічний. Нарвете на болотах стояна плакучого... Що? Де він росте?.. Кажу ж: на болотах!.. Та не тих болотах! На наших! Коли ж нарвете цю цілющу диво-рослину, то висушіть її в затінку. Потім три столових ложки подрібненого цього стояна плакучого вкиньте у каструльку чи в яку іншу ємкість, підпаліть це зело, і його димом обкуріть своє хазяйство. Зрозуміли?.. От і добре. Про ефект телефонуйте. Ага. У мене ж пацієнтка. Ну, що ж миленька Муся. На перший раз досить.

— Ой! Ой-йо-йой!

— Що таке?

— Ще дужче болить.

— То загострення після масажу. Назавтра буде легше. Я й не таких у два щоти... Ага. Через тиждень приповзете, тобто, я хотіла сказати, прийдете до мене на другий сеанс. Так би мовити, заключний.

— Обов’язково, неперевершена!

І Муся Тутуйко, зібравшись, ледь виповзла із хати «неперевершеної» знахарки.

— Хух! Втомилася. — Сіла баба Недуня на край тапчана. — Час і відпочити.

Аж раптом задзвонив смартфон.

— Кого це в таку годину... Ал-лло! Хто? Петро Очерет?

— Так точно!

— І що там?

— Моя стара мене зловила. В сараї. За тим ділом.

— Яким ще «ділом»?

— Ну, обкуренням мого достоїнства.

— А... А як ви так швидко знайшли стояна плакучого? Як встигли його так швидко висушити? Та ще й обкурити оте діло?

— Так чоловіча сила потребує пришвидшення процесу. Так би мовити, для подальшої його належної функції.

— Ясно. Допомогло?

— Ще й як!

— А що ваша баба?

— Як удар у спину. Стара в оборону пішла.

— Звісно. Таке побачити. А ви поясніть корисність такої справи.

— Та пояснював. Про чудодію свого апарату. В атаку навіть налаштувався.

— І що?

— Стара пальцем крутить біля скроні. І регоче.

— Природна річ. Але ви атакуйте далі. Атакуйте. Щастя вам сімейного!

— Дякую!

Затим баба Недуня солодко потяглася. Замріяно всміхнулася. А відтак уголос проказала:

— Ех-хех... Треба було сказати, щоб Петро Очерет до мене на сеанс прийшов. Цікавий дідуган! Я його з толком обкурила би...

Микола МАРУСЯК