Семен Лютий
Василь Клинок перепинив Івана Клямку неподалік магазина.
— Хе! Затарився? — спитав Василь, глипаючи на кульок у руках Івана.
Клямка сердито відгризнувся:
— А тобі що?
Клинок ніяково зам’явся:
— Та я це...
— Коротше.
— Ігор Мирончук борг не повертає.
Іван Клямка здивовано вирячився на співрозмовника. Відтак пробурмотів:
— Я тут до якого місця?
— Та я так... Мирончук із себе якогось крутяка корчить.
Іван несподівано порадив:
— А ти до Семена Лютого звернися. Той не любить, коли хтось із себе «корчить». Враз роги обламає. Разом із тим зарадить твоїй справі. Ну, за могорич, звісна річ. І до того ж, він
твій сусід.
Семен Лютий лежав на тапчані в затінку під старою дуплистою яблунею. Поряд, на табуретці, стояв невеличкий радіоприймач.
Ревіла знайома поп-музика.
Семен Лютий посмоктував із бляшанки імпортне пиво.
— Кажеш, Ігорко Мирончук «із себе крутяка корчить»? — зводячись на лікті й хмурячись, спитав Лютий.
— Саме так, Семене, — видобуваючи з-за пояса пляшку магазинної горілки, поспішно закивав Клинок.
Забачивши міцненьку, Лютий підбадьорився. Сів край тапчана. Ще спитав:
— Може, що закидав на мою адресу?
Василь замислено звів плечі.
— Та наче ні, — по хвилі мовив Клинок, тут-таки додаючи: — Але вів себе зухвало. Казав, що «всі йому по-барабану»! Мовляв, «кого хочеш у баранячий ріг скрутить»! А ще верзякав, що коли він захоче, то всі в селі під його дудку танцюватимуть.
Василь Клинок трохи прибрехав. Хотів Семена Лютого налаштувати проти того зухвальця-боржника.
І це вдалося.
Лютий помітно наїжачився. Він досі вважав себе першим крутим хлопцем на селі.
Хоча, яким хлопцем, коли тут уже на п’ятий десяток повернуло.
В садку з’явилася Оксана, Семенова дружина.
— Обідати підеш? — спитала.
Семен відмахнувся:
— Пізніше.
— Як знаєш, — буркнула Оксана, зникаючи за високими кущами смородини.
Семен тицьнув їй услід дулю.
Василь Клинок на цей випад сусіда тільки ледь посміхнувся. Знав крутий Семенів норов, а також терплячу Оксану, котра страждає від постійних нападків чоловіка не один рік.
Довготелесий Ігор Мирончук сидів біля ставка під плакучою вербою. На ліщинові рогачики були приладнані дві вудочки.
На одній із них сіпався поплавець.
Клювало.
Коли поплавець випірнув із води і його повело вбік, Ігор схопив вудочку і різко підсікнув.
Сріблястий карась був із долоню.
Саме в цей момент і з’явився Семен Лютий.
— Як ловиться? — з осмішкою спитав Лютий у Мирончука.
Відчуваючи щось недобре, Ігор з-під лоба глипнув на Семена. Однак відказав:
— Не дуже. Штук п’ять зловив. Мабуть, тиск не той.
— Мабуть, — докинув Лютий і відразу ж перейшов до головного (вдома на нього чекала пляшка горілки, хоча Семен уже встиг четверту частину міцненької відпити). — Коротше
так, Ігорку. Василю Клинку повернеш борг. Сьогодні ж.
— Що? — підводячись, здивовано спитав Ігор. І замовк. Хоч він був молодший за Семена, але сперечатися з ним не став. Знав про наслідки...
Семен Лютий, задоволено хмикнувши, мовив:
— Отак-то.
І пішов косогором до села.
Семен Лютий лежав на тапчані в садку. Попивав горілочку. Слухав радіоприймач.
З-за смородини вийшла Оксана. Одразу напружившись, із притиском спитала:
— Може, обідатимеш?
Не дивлячись на дружину, Семен знехотя відказав:
— Ні, не хочу.
— Аякже! — підділа Оксана. — Зранку ковтаєш?
Семен ошкірився:
— Зникни з очей, стерво!
— Придурок!
Тут почалося.
Семен кулею зірвався з тапчана і кинувся до дружини. Боляче схопив Оксану за вилиці і з силою штовхнув од себе.
Дружина заточилася і, падаючи, вдарилася головою об трухлявий кругляк. Добряче забилася. Підвелася. Клигаючи із садка, пригрозила чоловікові:
— Все, я цього більше терпіти не буду!
— Чеши, чеши...
На Людмилин виклик, дочки Лютих, поліцейські прибули досить швидко.
Із трьома правоохоронцями була й жінка, також у формі.
Помітивши непроханих гостей, Семен швидко заникав у картоплинні недопиту горілку.
Зиркаючи на нашорошених дочку і дружину, Семен тремтів од злоби.
Поліцейські присоромили Семена, зробили переконливе застереження щодо його ставлення до сім’ї і, склавши адміністративні матеріали, поїхали.
Тут Семен зірвався з більшою люттю.
— Повбиваю! — рявкнув він і видобув із кишені курточки гранату-«лимонку».
Зойкнувши, Оксана і Людмила кинулися з двору.
Однак Семен їх переслідував.
У цю мить зателефонували поліцейські, аби дізнатися, чи не має місце продовження конфлікту.
— Він нас зараз повбиває! — тільки і встигла сказати Оксана.
Мати з дочкою встигли вскочити у двір до найближчих сусідів (Клинків).
— Рятуйте!
Побачивши Семена з гранатою, Василь злякано присів.
Оксана з Людмилою встигли схоронитися у сусідській хаті.
Дізнавшись, у чому справа, дружина Василя накинула клямку на двері.
А незабаром під’їхала поліція.
Семен Лютий враз обернувся на добру і щиру людину.
— Ось своїх шукаю. Щоб вечеряти йшли, — пояснив правоохоронцям.
Тут у Клинків відчинилися двері і на порозі постала Оксана.
— У нього в кишені граната! — крикнула вона.
Семен, збивши з ніг задерев’янілого Василя Клинка, кинувся вбік.
Однак один із спритних поліціянтів перепинив зухвальця.
Застосувавши фізичну силу, стражі порядку виявили в кишені Семена бойову гранату.
Та це було ще не все. Згодом у його будинку виявили автомат АКС, патрони різного калібру, сигнальні ракети, тротилові шашки, навіть наркотики.
Семена Лютого було затримано для з’ясування всіх обставин, зокрема, і про наявність у нього зброї.
Слід додати, коли українські війська із північного сходу Житомирщини погнали рашистських окупантів, Семен Лютий зачастив у місця, де тривали бої.
Ось і понатягував усякого...
Хтозна, для яких подальших діянь Семен Лютий міг би застосувати свій бойовий арсенал, та, завдяки правоохоронцям, небезпека була усунута.
— Хе! Затарився? — спитав Василь, глипаючи на кульок у руках Івана.
Клямка сердито відгризнувся:
— А тобі що?
Клинок ніяково зам’явся:
— Та я це...
— Коротше.
— Ігор Мирончук борг не повертає.
Іван Клямка здивовано вирячився на співрозмовника. Відтак пробурмотів:
— Я тут до якого місця?
— Та я так... Мирончук із себе якогось крутяка корчить.
Іван несподівано порадив:
— А ти до Семена Лютого звернися. Той не любить, коли хтось із себе «корчить». Враз роги обламає. Разом із тим зарадить твоїй справі. Ну, за могорич, звісна річ. І до того ж, він
твій сусід.
Семен Лютий лежав на тапчані в затінку під старою дуплистою яблунею. Поряд, на табуретці, стояв невеличкий радіоприймач.
Ревіла знайома поп-музика.
Семен Лютий посмоктував із бляшанки імпортне пиво.
— Кажеш, Ігорко Мирончук «із себе крутяка корчить»? — зводячись на лікті й хмурячись, спитав Лютий.
— Саме так, Семене, — видобуваючи з-за пояса пляшку магазинної горілки, поспішно закивав Клинок.
Забачивши міцненьку, Лютий підбадьорився. Сів край тапчана. Ще спитав:
— Може, що закидав на мою адресу?
Василь замислено звів плечі.
— Та наче ні, — по хвилі мовив Клинок, тут-таки додаючи: — Але вів себе зухвало. Казав, що «всі йому по-барабану»! Мовляв, «кого хочеш у баранячий ріг скрутить»! А ще верзякав, що коли він захоче, то всі в селі під його дудку танцюватимуть.
Василь Клинок трохи прибрехав. Хотів Семена Лютого налаштувати проти того зухвальця-боржника.
І це вдалося.
Лютий помітно наїжачився. Він досі вважав себе першим крутим хлопцем на селі.
Хоча, яким хлопцем, коли тут уже на п’ятий десяток повернуло.
В садку з’явилася Оксана, Семенова дружина.
— Обідати підеш? — спитала.
Семен відмахнувся:
— Пізніше.
— Як знаєш, — буркнула Оксана, зникаючи за високими кущами смородини.
Семен тицьнув їй услід дулю.
Василь Клинок на цей випад сусіда тільки ледь посміхнувся. Знав крутий Семенів норов, а також терплячу Оксану, котра страждає від постійних нападків чоловіка не один рік.
Довготелесий Ігор Мирончук сидів біля ставка під плакучою вербою. На ліщинові рогачики були приладнані дві вудочки.
На одній із них сіпався поплавець.
Клювало.
Коли поплавець випірнув із води і його повело вбік, Ігор схопив вудочку і різко підсікнув.
Сріблястий карась був із долоню.
Саме в цей момент і з’явився Семен Лютий.
— Як ловиться? — з осмішкою спитав Лютий у Мирончука.
Відчуваючи щось недобре, Ігор з-під лоба глипнув на Семена. Однак відказав:
— Не дуже. Штук п’ять зловив. Мабуть, тиск не той.
— Мабуть, — докинув Лютий і відразу ж перейшов до головного (вдома на нього чекала пляшка горілки, хоча Семен уже встиг четверту частину міцненької відпити). — Коротше
так, Ігорку. Василю Клинку повернеш борг. Сьогодні ж.
— Що? — підводячись, здивовано спитав Ігор. І замовк. Хоч він був молодший за Семена, але сперечатися з ним не став. Знав про наслідки...
Семен Лютий, задоволено хмикнувши, мовив:
— Отак-то.
І пішов косогором до села.
Семен Лютий лежав на тапчані в садку. Попивав горілочку. Слухав радіоприймач.
З-за смородини вийшла Оксана. Одразу напружившись, із притиском спитала:
— Може, обідатимеш?
Не дивлячись на дружину, Семен знехотя відказав:
— Ні, не хочу.
— Аякже! — підділа Оксана. — Зранку ковтаєш?
Семен ошкірився:
— Зникни з очей, стерво!
— Придурок!
Тут почалося.
Семен кулею зірвався з тапчана і кинувся до дружини. Боляче схопив Оксану за вилиці і з силою штовхнув од себе.
Дружина заточилася і, падаючи, вдарилася головою об трухлявий кругляк. Добряче забилася. Підвелася. Клигаючи із садка, пригрозила чоловікові:
— Все, я цього більше терпіти не буду!
— Чеши, чеши...
На Людмилин виклик, дочки Лютих, поліцейські прибули досить швидко.
Із трьома правоохоронцями була й жінка, також у формі.
Помітивши непроханих гостей, Семен швидко заникав у картоплинні недопиту горілку.
Зиркаючи на нашорошених дочку і дружину, Семен тремтів од злоби.
Поліцейські присоромили Семена, зробили переконливе застереження щодо його ставлення до сім’ї і, склавши адміністративні матеріали, поїхали.
Тут Семен зірвався з більшою люттю.
— Повбиваю! — рявкнув він і видобув із кишені курточки гранату-«лимонку».
Зойкнувши, Оксана і Людмила кинулися з двору.
Однак Семен їх переслідував.
У цю мить зателефонували поліцейські, аби дізнатися, чи не має місце продовження конфлікту.
— Він нас зараз повбиває! — тільки і встигла сказати Оксана.
Мати з дочкою встигли вскочити у двір до найближчих сусідів (Клинків).
— Рятуйте!
Побачивши Семена з гранатою, Василь злякано присів.
Оксана з Людмилою встигли схоронитися у сусідській хаті.
Дізнавшись, у чому справа, дружина Василя накинула клямку на двері.
А незабаром під’їхала поліція.
Семен Лютий враз обернувся на добру і щиру людину.
— Ось своїх шукаю. Щоб вечеряти йшли, — пояснив правоохоронцям.
Тут у Клинків відчинилися двері і на порозі постала Оксана.
— У нього в кишені граната! — крикнула вона.
Семен, збивши з ніг задерев’янілого Василя Клинка, кинувся вбік.
Однак один із спритних поліціянтів перепинив зухвальця.
Застосувавши фізичну силу, стражі порядку виявили в кишені Семена бойову гранату.
Та це було ще не все. Згодом у його будинку виявили автомат АКС, патрони різного калібру, сигнальні ракети, тротилові шашки, навіть наркотики.
Семена Лютого було затримано для з’ясування всіх обставин, зокрема, і про наявність у нього зброї.
Слід додати, коли українські війська із північного сходу Житомирщини погнали рашистських окупантів, Семен Лютий зачастив у місця, де тривали бої.
Ось і понатягував усякого...
Хтозна, для яких подальших діянь Семен Лютий міг би застосувати свій бойовий арсенал, та, завдяки правоохоронцям, небезпека була усунута.
Микола МАРУСЯК
Коментарі відсутні