Анастасія Хмельницька свого часу була наймолодшою учасницею чемпіонату світу з художньої гімнастики в Києві (у 2013 р.) та брала участь в Олімпіаді-2016 у Ріо-де-Жанейро (Бразилія). Виступала за Німеччину, де мешкає з батьками майже від народження.

Цікаво, що батько Анастасії народився і виріс у Звягелі (Новограді-Волинському).

---

У наше місто вони щороку приїздять у гості до рідних, ось і нещодавно Анастасія з батьками відвідала Звягель. А розповів нам про цікаву дівчину Олександр Войтович, керівник циркової школи, де вона виступила з майстер-класом. Ми поспілкувалися з гостею, щоб дізнатися її враження про візит до України.

— Настю, тебе зі Звягелем пов’язують корені твого батька Олександра. Розкажи про це, будь ласка.

— Так, це — батьківщина батька. Мої батьки — артисти балету. Тато навчався танцям у вашому народному ансамблі «Веселка», а потім хореографія стала його професією. Починав свою кар’єру в ансамблі танцю імені Павла Вірського. Мама — з Росії, але цілком і повністю підтримує Україну.

Я народилася у Празі, в Чехії. Батьки переїхали в Німеччину, коли мені виповнилося півтора роки. Вони були проти, щоб їхня донька професійно займалася спортом. На щастя, я мала можливість вибору. Згодом про це ані я, ані мої батьки не пошкодували.

Я обрала художню гімнастику, бо ця дисципліна поєднує в собі елементи балету, гімнастики і танцю. Це красивий, пластичний і вишуканий вид спорту.



— В Україну ви приїжджаєте щороку до близьких. Навіть повномасштабна війна не змусила вас змінити цю родинну традицію?

— Ми приїздили до бабусі на день народження і Великдень. Були дуже раді побачитися. Я вперше приїхала в Україну від початку повномасштабного вторгнення. Люди, з якими мені довелося поспілкуватися у вашому місті, — оптимістичні, налаштовані на Перемогу України. Це вселяє надію і додає сил усім.

— Коли ти їхала до родичів під час війни, мабуть, було страшно?

— Звісно, хвилювалися всі. Страшно стало, коли побачила зруйновані війною будівлі по дорозі, вперше почула сигнали повітряної тривоги…

Навіть уявити не можу, який жах війни переживають люди в українських містах, коли гинуть захисники і цивільні громадяни, коли українці на собі та на своїх містах відчувають варварство і жорстокість загарбників, які руйнуть країну.

— Розкажи про свій шлях у спорті.

— Закінчила кар’єру після Олімпіади в Ріо. Наша команда посіла тоді 10-те місце. З тих пір треную дітей з художньої гімнастики і жінок зі стретчінгу (розтяжки). Паралельно закінчила університет і працюю маркетологом у компанії «Мерседес».

 

Спорт мені багато всього дав у житті: друзів, дисципліну, багато радісних і складних моментів. Пощастило побувати в багатьох країнах, завдяки чому маю знайомства в різних куточках світу. Цей досвід мені багато допомагає.



— А як сталося, що ти отримала запрошення на майстер-клас?

— Після завершення кар’єри гімнастки, продовжую працювати у спорті — дитячим тренером. Батько допоміг мені знайти застосування мого спортивного досвіду в цирковій школі Олександра Войтовича.

Рада була співпрацювати з тренером і дати майстер-клас його вихованцям. Це був не комерційний проєкт, а для душевної радості. Тим паче, що атмосфера була дуже приємною, бо любов до спорту поєднує людей. Діти всі дуже старалися і були задоволені нашим знайомством.

Попри те, що я ніколи не мешкала в Україні, вважаю себе частинкою української нації. Мій батько — українець, і я щиро вболіваю за українців. Мені дуже хотілося зробити щось корисне для країни.

Розмовляла Юлія КЛИМЧУК