Надворі стояла осінь. Але дні все ще були по-літньому теплі і сонячні. Правда, Вадим Дрібнохід цього не помічав. У нього несподівано виникла проблема. По дорозі до школи він скаржився Олегу Маншину:
— Велчева мене просто дістала! Постійно чіпляється та вчителям ябедничає. І що мені з нею робити? Може, набити?
— Що ти! — злякався Олег. — Ще гірше буде. Краще задобри. Запроси її, наприклад, у гості. Тортом пригости. Подаруй квіти, нарешті! Дівчата таке полюбляють. Вона розтане і до тебе подобрішає.
Вадим навіть зупинився. Ідея здалася жахливою. А Олег подумав: «Вічно у Вадима проблеми з дівчатами, а мені доводиться їх вирішувати».
«Велчева, приходь до мене сьогодні о третій годині. Не то пошкодуєш. Дрібнохід». Цю записку Вадим показав Олегові.
— Ось, вирішив зробити, як ти порадив.
Олег прочитав і розсміявся:
— Хто ж після таких слів до тебе прийде? Я б не прийшов.
— Чому? — щиро здивувався Вадим.
— У тебе вийшла погроза. А потрібно ласкаво. Пообіцяти: мовляв, приходь, Не пошкодуєш.
Олег узяв та й замалював непотрібні літери. Тепер на їх місці красувалося яскраве сердечко.
— Навіщо серце? Я ж її не люблю, — обурився Вадим.
— І не треба, — заспокоїв Олег. — Це тактичний хід. Інакше не прийде.
— Так? — завагався Вадим, але все ж таки відіслав записку Велчевій.
Після уроків Вадим попросив Олега теж прийти. Тому що опинитися наодинці з Велчевою йому було страшнувато. Але Олег навідріз відмовився. Навіть погрози на кшталт «ти мені більше не друг» не допомогли. Довелося бідному Дрібноходу самому зі своєю проблемою справлятися.
Торт він купив. На міській клумбі зірвав голчаних айстр. І тепер, стоячи перед дзеркалом, причепурювався. Неслухняна чуприна не піддавалася. Вадим вирішив, що й так добре. Пора було сервірувати стіл.
Коли чашки були розставлені, серветки кокетливо виглядали з-під блюдечок, а букет красувався у центрі столу, Вадим приніс із кухні торт.
Тут він пригадав, що в холодильнику є ще коробка шоколадних цукерок. «Чудово! Треба і її поставити, чим більше Велчева з’їсть солодкого, тим більше до мене подобрішає», — вирішив Вадим. Він приніс цукерки і почав підшуковувати їм місце на столі. Коробка була велика і ніяк не хотіла поміщатися. Однією рукою переставляти було незручно, і Вадим тимчасово поставив торт на стілець. Тепер цукерки вдало вписалися у сервіровку столу. Квіти завзято щетинилися голочками пелюсток і, здавалося, вдихали чарівний аромат шоколаду.
Вадим замилувався справою своїх рук. Відійшов трохи убік. Зайшов з одного боку, потім з іншого. І, немов репетируючи, як це буде з Велчевою, опустився на стілець. Те, що він відчув, не піддається описанню! Дрібнохода, як струмом ударило — трапилося непоправне! І в цей момент в передпокої пролунав дзвінок.
Вадим схопився. Постояв, щось гарячково міркуючи, і з побоюванням озирнувся на стілець. Ніяких сумнівів! Трояндочки з торта перемістилися на штани. А те, що стояло на стільці, і тортом назвати язик не повертався.
Тим часом дзвінок не угамовувався. Він робив короткий передих і знов заливався вимогливим дзвоном. Вадим навшпиньки прокрався до вхідних дверей і пригорнувся до «вічка». На майданчику стояла Велчева. Та не одна, а зі своєю подружкою Тановою. Дрібнохід побачив, як, втративши терпіння, Велчева прибрала палець із кнопки, і почув, як голосно, з обуренням вона почала щось говорити Тановій. А потім схопила подругу за руку і почимчикувала геть від ненависної квартири.
Поступово до Вадима дійшов сенс почутого. За словами Велчевої виходило, що саме він, Дрібнохід, постійно знущається з неї, не дає проходу. І ось це — його чергова витівка. Але він ще про це пошкодує!
Дрібнохід заметушився по квартирі. Тут його погляд впав на нещасливий торт.
— А я теж хороший! Торт для цієї вередливої приготував!
Недовго думаючи, Вадим схопив те, що раніше було тортом. Вискочив на балкон і жбурнув з п’ятого поверху вниз.
Пролунав пронизливий вереск. Дрібнохід перегнувся через перила і, на свій жах, побачив Велчеву і Танову. Вони тільки що вийшли з під’їзду. Велчева підняла до нього вимазане кремом обличчя і мстиво прокричала:
— Ну, все, Дрібнохід! Завтра в школу не приходь!