8 грудня перестало битися серце дорогої і рідної нам людини — Володимира Леонідовича БОРЕЦЬКОГО

Серце плаче і тремтить душа, скільки б не шукали очі в рідній хаті, — найдорожчої людини вже нема. Як сумно без тебе, рідненький, печаль не проходить і серце болить. Навіки покинув ти нас, дорогенький, як важко без тебе нам жить. Царство тобі Небесне. Вічний спокій твоїй душі. Усі, хто знав, — згадайте разом з нами добрим словом, тихою молитвою.

Вічно сумуючі дружина, дочка, син, невістка і онуки

Є сила, що може забрати з життя, та з пам’яті рідних — ніколи...

22 грудня минає 4 роки гіркої розлуки та світлої пам’яті надзвичайно життєрадісної людини — Азата Олександровича ЛУЦЕНКА

В той страшний день життя буяло, і серцю так хотілось жити... Тебе в нас, синочку, НЕ СТАЛО, та ми не в силах щось змінити. Ти був для нас, неначе пташка, мов щебетливий соловей. Без тебе, рідний, сумно й важко, І СЕРЦЕ ПЛАЧЕ кожен день. Помолимось за тебе, сину, і свічка тихо спалахне. У Бога ласки поблагаємо, бо щиро любимо тебе.

Вічно сумуючі батьки, сестрички та бабуся

20 грудня минає півроку, як пішла від нас дорогенька, любляча матуся, турботлива бабуся, дружина — Ганна Петрівна ЛІСНЕВСЬКА

Немає таких слів, щоб висловити біль втрати. Так рано зайшло її сонце, так рано відлетіла за обрій її чиста душа. Вона відчайдушно боролася за життя, але згасла за кілька місяців. Нам дуже і дуже важко без тебе, без твого голосу, твоєї щирої посмішки, твого позитиву, твоїх жартів, слушних порад. Ти й сьогодні — поруч з нами, ми відчуваємо твоє тепло, бачимо твою лагідну, щиру посмішку, твої усміхнені очі... У наших серцях ти завжди будеш з нами! Нехай свята земля буде тобі пухом, а душі — Царство Небесне.

Вічно сумуючі чоловік, донька, онучки, зять

23 декабря — 3 года, как ушёл из жизни Виктор Владимирович АНДРИЕВСКИЙ

Нет, ты не умер, а уехал в далёкие края, за океаны, за моря, обратную дорогу уже ты не найдёшь. Домой тебя, сыночек, жду, но ты уже точно не придёшь, хоть я и жду. Ведь это уж слишком страшная утрата — такого сына потерять. Быть может, это есть моя расплата? За что — не знаю, зачем Господь жизнь забрал твою, а мне так хочется услышать голос твой и слова: «Привет, мамуля, как дела?» Почувствовать нежный поцелуй губ твоих. Всю жизнь твою в душе и мыслях прохожу, ошибки там свои я нахожу, поэтому каждый час и миг прощения прошу. Прости, мой дорогой сыночек.

Мама, брат Иван, крёстный

25 грудня минає 3 місяці, як немає з нами дорогої нам сестрички — Ольги Севастьянівні КРАВЧУК

Надворі зима, яку ти так любила. А на серці — печаль і сльози. Навколо так гарно. Скоро Новий рік, різдвяні свята. Як було весело, коли ти була з нами. Ми не можемо повірити, що тебе нема. Залишила все — рідну домівку, люблячого чоловіка, діток, онучків, яких ти так любила. Вони ще й досі не дають спокою: «Де бабуся і коли прийде?» Дорога наша, за тобою плачуть всі стежки, по яких ти ходила. Як боляче на душі все згадувати. Ми тебе ніколи не забудемо. Царство Небесне.

Вічно сумуючі дві сестри, брат із сім’ями

18 декабря — 40 дней, как ушла в вечность дорогая, родная нам мамочка, бабушка, прабабушка — Тамара Вячеславовна ГЕРАСИМОВИЧ

На душе — боль и тоска. Но память о тебе будет вечно жить в наших сердцах. Царство Небесное и вечный покой тебе, родная.

Тоскующие дети, внуки, правнуки