Остаточне перезавантаження влади завершується. Минулого року ми вже переобрали Президента й парламент, а 25 жовтня переобираємо всіх депутатів місцевих рад та мерів. Більшість із них, обрані ще 2010 року, першого року режиму Віктора Януковича.
Особливо це потрібно на Сході. Парадоксально, але депутати та мери, за сприяння яких на Донбас прийшли окупанти, досі володіють депутатськими мандатами. Одні з них вчасно затаїлись, коли їх міста звільнили від бойовиків. Інші — у Харкові, Запоріжжі та Одесі — обережно відійшли в тінь, коли захоплення влади провалилося.
Однак тепер у них активізація — вони знову рвуться до влади в рядах «Опозиційного блоку» та інших пострегіональних партійок.
Втім, на крайньому Заході України назріває інша загроза. Подібно до колишніх регіоналів на крайньому Сході, на цих виборах можуть втратити владу представники клану контрабандистів, які роками хазяйнували на Закарпатті. І от уже розгойдується регіональний патріотизм, від якого й до сепаратизму рукою подати. На вибори йде окрема, закарпатська, партія любителів для себе використовувати державний кордон і геополітичне становище України.
Обирати владу — колосальний привілей вільних людей, який і в наш час мають далеко не всі народи. Вага вибору в політиці — дуже велика, і, як свідчать події в Україні останніх двох років, це — не жарт.
Інша загроза — олігархічні місцеві партійки, що повилазили під вибори, мов гриби після дощу. Надмірна зацикленість на інтересах своїх хазяїв після виборів примусить їх стати депутатською прислугою олігарха, а не слугою народу.
Ще більша небезпека — популісти, які обіцяють «золоті гори». Вибори передбачають діалог із громадськістю. А який може бути діалог, якщо немає аргументів? Популісти солодко співають, мов сирени. Ще давні греки попереджали: хто їх слухає, — гине.
Щоб не піддаватися, треба не забувати, що не створюють місцеві депутати «контрактні армії», не скасовують мита і не знижують тарифи. Це мають право робити лише Верховна Раді і Уряд. Використання таких гасел на виборчій кампанії видає, що місцева влада ці партії не цікавить взагалі, їхня мета — парламент.
БПП «Солідарність» пощастило більше від інших, адже їхні кандидати зможуть вирішувати питання з використанням партійної вертикалі. Зрештою, це і називається солідарністю, куди входять і найбільша фракція Верховної Ради, і спікер, і уряд, і Президент.
Ще цікавіше, що член БПП Володимир Гройсман добре розуміє місцеву владу, адже в минулому був одним із найуспішніших мерів в Україні, очолюючи Вінницю кілька термінів поспіль. Тепер це називають «вінницьке диво», як під його керівництвом із провінційного обласного центру Вінниця перетворилася на сучасне місто зі зручним сервісом та цікавинками, подивитись на які возять на екскурсії навіть киян.
Обрати не колишніх регіоналів, не місцевих контрабандистів, не прислугу олігархів, не популістів, а нових і ефективних господарників — нелегке завдання. 25 жовтня на виборців чекає справжнє випробування. Але пройти його можливо і необхідно, якщо ми хочемо остаточно змінити нашу країну.