www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины
free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Підозрюється у злочині…

18 Січня 2019 | Оприлюднив: | 44 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Хома Гаман (імена в матеріалі змінено) сидів перед оперативниками із широко розплющеними очима. У присутніх складалося враження, ніби затриманий не розумів, для чого його затримали і привезли до відділку; всадовили тут на стілець перед шістьма чи вісьма парами очей і розглядають, немов якусь досі небачену істоту.
Хому Гамана якоїсь хвилі вся оця обстановка навіть розсмішила. Вийшло це в нього невимушено, беззвучно. Засмикалися плечі і груди, надулися щоки і Хома стримався, щоб не пирснути.
«Прикидається, що дурний чи справді такий є?» — пильно дивлячись на вайлуватого Хому Гамана, подумав капітан Засенко.
Ще при затриманні цей гевал поводив себе дивнувато. Буцався, верещав, як недорізаний, кусався. А потім ні сіло ні впало почав реготати.
Але чого тільки не доводилося капітанові бачити за свою довгу професійну діяльність. Якось одного разу вдалося затримати кримінальника-рецидивіста. Так той на всіх допитах таким ангелом прикидався, що й важко було його запідозрити в чомусь лихому. Проте (хоч і лиходій змінив дещо зовнішність свого обличчя), капітан Засенко таки його впізнав.
— Чого втікав? — зрештою спитав капітан Засенко в Хоми Гамана, повернувшись до реальності. — Говори, я слухаю.
Підозрюваний ніяково завовтузився на стільці. Відтак, наче винувато, прогугнявив:
— За мною бігли.
— Так, ми бігли!
— Я не знав.
— Чого не знав?
— Хто біжить.
— Співробітники були у формі.
— Розбери зараз ту форму.
— Тобі кричали «поліція»!
— То й що?
— Як-то «що»?
— А хіба бандити не можуть кричати «поліція»?
— Н-дааа-а, — втомлено протягнув капітан Засенко й відкинувся на спинку. Кілька секунд він вивчаюче дивився на затриманого, а відтак видихнув. — Н-дааа-а, міцний горішок. Та не в тому сенсі… Гаразд. Зайдемо з іншого боку. Є свідки, котрі можуть підтвердити, як ти хвалився викрасти цього коня.
— Якого коня?
— Копитного!
— Якого?
— Гнідого! Який у цю суботу о двадцять другій годині зник зі стайні приватного підприємця Івана Прутайла.
— Та то я жартував. І, того, якщо хтось скаже, що «я тебе вб’ю», то це не значить, що той, хто це каже, те і зробить.
— Логічно! Але слово — не горобець…
— Та ото ж. Не горобець.
І Засенко спитав просто в лоб. — Де кінь, Гамане?
— Не знаю.
— Пізно у суботу тебе бачили у стайні.
— Раз кажуть…
— Ну?! Що ти там у такий пізній час робив?
— Я?
— Так, ти.
— Ну… це… Гальку любив.
— Що-що робив?!
— Гальку любив. На соломі. Там нагорі… солома є. У стайні.
— Яка солома? Яка Галька?
— Федзючка. Гаряча така. Так кричала, так стогнала, що аж налякала мене. А я, знаєте, люблю, коли воно тихо. Ги-ги, коником мене називала!
Оперативники між собою мовчки перезирнулися. Хто з них ховав усмішку в долоні, хто відвертався до вікна, а хтось таки не витримав і пирснув зо сміху.
Капітан із-під лоба глипнув на співробітників, і ті вимушено «посуворішали».
Певна річ, і капітану було смішно чути свідчення Хоми Гамана. Хоча насправді сміху було мало. Адже, якщо цей паяц не винен...
— Ну, а коли ти Гальку свою там… любив, кінь стояв у стайні?
— Не знаю. Моя голова у цей час була зайнята…
— Так, так, любов’ю! — сердито обірвав капітан.
Чим далі він допитував затриманого, тим більше ставало очевидним, що Хома Гаман не винен у крадіжці. Але ж, донжуан довбаний, він був там саме в час, коли зник кінь.
— Гамане. Ну, а коли ти і Галька прийшли до стайні, кінь був?
— Був. Ще фиркав. А потім ми полізли на гору.
— Це я вже чув. А хто така ця Галька. Де живе?
— Сусідка моя. Вдовичка. Бідова така. Хоча й гаряча. Стогнала так…
— Виведіть його! На перекур!
— Ага! Пригадав, — несподівано жваво замахав руками Хома Гаман. — Було там двоє мужиків.
— Де? Коли?
— Ну, коли моя голова вже не була зайнята…
— Ближче до справи!
— Коли ми хотіли вже злазить після того, як уже…
— І що?!
— Зайшло двоє. Ми подумали, що то хазяїн із кимось прийшов. Ну, ми і принишкли.
— І що було далі?
— А коли стало тихо, то ми злізли і втекли.
— Тих двох на обличчя бачили?
— Темно було.
— Хух…. Ясно. Ясно, що діло темне.

* * *

До кабінету ввійшов лейтенант Слісаренко, дільничний інспектор, котрий був закріплений за тим приватним житловим сектором, де проживає затриманий Хома Гаман.
Капітан Засенко вже давно на нього чекав.
Вони перейшли до іншого кабінету.
— Ну, що там? — коротко спитав Засенко.
— Що… — скривив губи лейтенант. — Дивак-диваком той Хома Брут…
— Гаман! — поправив Засенко Слісаренка. — Хоча щось спільного з тим кіногероєм у нього є. Що ще?
— Ну… Не можна напевно сказати, що у нього щось з головою. І на обліку у відповідному закладі не перебуває. Але, як кажуть місцеві жителі, з дитинства такий чуднуватий. І що дивно, цьому Хомі вже тридцять із хвостиком, і ніхто з сусідів не пам’ятає, щоб той комусь колись заподіяв шкоди. Отакий. Дитя-здоровань.
— Дитя, — з посмішкою протягнув Засенко. — А тобі, лейтенанте, не розказували, як це дитя жінок «любить»?
— Ні….
— Тоді ти погано працюєш на ввіреній тобі території.

* * *

Через годину подзвонили із поліцейського відділу сусіднього району і повідомили, що орієнтування щодо конокрадів вони отримали, але більше того, їм навіть вдалося їх затримати. На черговій крадіжці коней.
— То що, — звернувся один із співробітників до капітана Засенка. — Хому Гамана треба випускати.
— Хай посидить ще кілька зайвих годин, — сердито кинув капітан, а відтак із ледь помітним осміхом додав. — Хай посидить трохи. Знатиме, як своїх Гальок любити по всяких закутках…

Микола МАРУСЯК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,