Пішли штрафи за спалення сміття: з’явилися… обурені, виникли пропозиції

Пішли штрафи за спалення сміття: з’явилися… обурені, виникли пропозиції

До редакції «Звягеля» звернувся житель мікрорайону «Дружба» Віталій О., стосовно якого складено протокол про адміністративне порушення за спалення бадилля на городі. Чоловік не заперечує, що склав бадилля в копицю, але стверджує, що… не підпалював.
22 жовтня, за його словами, невідомі цю копицю підпалили, а він з’явився на місці події вже тоді, коли вогонь догорав. І потрапив в об’єктив активіста, котрий виклав фотофакт спалення бадилля у Фейсбук. А вже тоді за це взялася інспекція благоустрою.
Як було насправді, — це питання розгляне адмінкомісія, засідання якої заплановано на 5 листопада. Разом із тим Віталій звернув увагу на супутню проблему: куди складати сміття, якщо в мікрорайоні не встановлено жодного контейнера, а сміттєвоз здійснює рейс у приватний сектор приблизно раз на два тижні.
— Невже ті, хто проживає у квартирах, складають сміття на балконах, щоб винести його раз на два тижні? То чому ж жителі приватного сектору знаходяться в нерівних із ними умовах? На «Дружбі» урн немає навіть біля магазинів, немає на зупинках громадського транспорту. То куди ж складати чи викидати сміття? — запитує чоловік, сподіваючись, що в управлінні ЖКГ міської ради звернуть увагу на цю проблему.
…Цієї осені Новоград, як ніколи, задихається від смороду через спалення листя й бадилля. Погіршують ситуацію постійні тумани, унаслідок чого дим «зависає» над землею, не даючи нормально дихати містянам. У Фейсбуці регулярно з’являються дописи і фотофакти спалення сміття в приватному секторі із закликами до інспекції благоустрою покарати порушників. Безумовно, є позитив у тому, що інспекція запрацювала. Як показує практика, штраф — єдиний дієвий засіб достукатися до свідомості. Водночас, справедливим є зауваження про відсутність контейнерів для збору сміття в приватному секторі. Можливо, доцільно буде кошти, виручені зі штрафів, спрямувати на вирішення саме цієї проблеми?
Олег БРЮХАНОВ
Фото Івана ЛАВРЕНЧУКА