www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины
free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


МИЛОСЕРДЯ І ПРОСВІТНИЦТВО ЗАДЛЯ НАРОДУ

17 Липня 2009 | Оприлюднив: | 1 022 просмотров
2 votes, average: 5,00 out of 52 votes, average: 5,00 out of 52 votes, average: 5,00 out of 52 votes, average: 5,00 out of 52 votes, average: 5,00 out of 5 (2 оценок, в среднем: 5,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Таким до кінця життя залишалося кредо відомої громадської діячки Наталії Іванівни Оржевської, 150-річчя від дня народження якої минає влітку 2009 року. Що ж це за жінка, яка залишила досить помітний слід в історії нашого міста та й Волині загалом?
Н.І.Оржевська народилася в серпні 1859 року в Царському Селі поблизу Санкт-Петербурга в древній дворянській родині князів Шаховських, які ведуть свій родовід, як ствержує енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона, від Рюрика у ХVІІ-му коліні (т.XXXIV). Прапрадід Наталії Іванівни Олексій Іванович (бл.1690-1752) був відомим державним діячем Російської імперії, сенатором, генерал-аншефом і фактичним правителем Малоросії в 1734-1736 роках. У тому ж словнику серед прізвищ учасників декабристського руху, які не визнали своєї вини, вказано під №3 прізвище діда Наталії Іванівни, відставного майора, князя Шаховського Федора Петровича (1796-1829), засудженого за сьомим розрядом до позбавлення чинів і звань та засланого на вічне поселення до Сибіру (т.XII). Батько, князь Шаховський Іван Федорович (1826-1894), проявив себе під час Кримської війни у 1855-1856 роках. Дослужився до звання генерал-лейтенанта, а в 1892 році став повним генералом від кавалерії. Командував 11 корпусом, штаб якого розміщувався в Житомирі. Старший брат Дмитро Іванович (1861-1939) став відомою людиною на терені народної освіти і виховання, громадським та політичним діячем, входив до складу ЦК партії конституційних демократів, був депутатом Державної Думи Росії першого скликання, певний час обіймав посаду міністра у справах державної опіки в Тимчасовому уряді, мав добрі стосунки з академіком Володимиром Івановичем Вернадським. Молодший брат Сергій Іванович (1865-1908), відомий як повітовий предводитель дворянства в Московській губернії, приятелював із письменником Антоном Павловичем Чеховим.
Наталія Іванівна вийшла заміж у травні 1883 року за заступника міністра внутрішніх справ Російської імперії Оржевського Петра Васильовича (1839-1897), який тривалий час обіймав посаду командира жандармського корпусу, згодом був призначений, як вказується у згаданому енциклопедичному словнику (т.ХХІІ), Віленським, Ковенським і Гродненським генерал-губернатором, російським сенатором. Його батько Оржевський Василь Володимирович (1797-1867) був генералом, директором депараменту виконавської поліції Російської імперії.
Навряд чи Наталія Іванівна вийшла заміж з причини великого кохання — після коронації імператриці Марії Федорівни незаміжні фрейлини, до кола яких належала Наталія Іванівна, віддавалися заміж із монаршої ласки і волі за впливових чиновників, — бо така вже була традиція царського двору. (Згадаємо лишень, що донька відомого російського воєначальника О.В.Суворова, яку також звали Наталія, була віддана за велінням імператриці Катерини ІІ за Миколу Зубова, молодшого брата її останнього фаворита, любителя горілки і власника великих кулаків, що їх нерідко випробовував на членах власної родини.)
І батько, і чоловік Наталії Іванівни, як кавалери низки російських орденів, користувалися не лише орденськими пільгами, але й мусили робити згідно з орденськими статутами певні відрахування на соціальні потреби суспільства.
Так, у складі Житомирського Благодійного товариства, яким керував губернський предводитель дворянства С.А.Уваров, знаходимо під 1892 роком прізвища князя І.Ф.Шаховського та генерал-лейтенанта П.В.Оржевського.
Саме під впливом цього товариства, а потім і брата Дмитра Івановича, розпочалася громадська благодійна і просвітницька діяльність Наталії Іванівни Оржевської. Вона мешкала в помісті свого чоловіка у селі Нова Чартория, яке відносилося до Новоград-Волинського повіту; постійно спілкувалася з тодішнім повітовим предводителем дворянства В.С.Уваровим, сином губернського предводителя і почесним наглядачем Новоград-Волинського чоловічого міського училища. Н.І.Оржевська з 1897 року тривалий час очолювала Новоград-Волинський повітовий комітет Російського Червоного Хреста, заснувала стаціонарну амбулаторію на землях свого помістя у Новій Чарториї; за її сприянням і наполяганням було відкрито у січні 1900 року також перший стаціонарний будинок Новоград-Волинської міської лікарні, що зберігся до нинішнього часу. (Наглядову раду при лікарні очолила А.І.Селіванова.) Червоний Хрест займався на той час не лише меценатською діяльністю задля підтримання поранених та хворих «нижніх чинів» і офіцерів Російської армії, членів їхніх сімей. До сфери його впливу належали допомога сирітським будинкам, притулкам для старих і немічних бідних громадян, сприяння у діяльності місцевих лікарень та амбулаторій, допомога хворим і неграмотним малолітнім злочинцям, профілактика заразних хвороб серед населення та його санітарна просвіта.
Як сповіщала газета «Волынь», лише за 11 місяців 1899 року лікарями амбулаторії прийнято 5064 хворих бідних громадян з міста Новоград-Волинський та однойменного повіту, їм видано безкоштовно ліків згідно 7425 виписаних рецептів.
Наталія Іванівна тривалий час була почесною наглядачкою жіночого відділення створеного ще 1869 року Новоград-Волинського міського двокласного училища, яке разом із підготовчим відділенням вважалося одним із кращих у Волинській губернії. Робота почесної наглядачки не обмежувалася лише простою фінансовою допомогою навчальному закладу в повітовому місті та в сільському училищі у Новій Чарториї, де вона також виконувала аналогічні обов’язки. Архівні документи свідчать, що Н.І.Оржевська ретельно займалася питанням добору вчительських кадрів для міського училища, їх житловими умовами, допомагала в придбанні підручників та методичних посібників, відвідувала уроки, бувала на екзаменах, особливо з російської словесності і літератури, історії, німецької та французькою мов, — адже ці предмети почесна наглядачка, з огляду на отриману освіту і виховання, сама знала відмінно.
Доля склалася так, що власних дітей Наталія Іванівна не мала. Тому всю свою нерозтрачену материнську любов і турботу віддавала чужим дітям. Хоча навряд чи доречно вживати тут вираз «чужі діти», коли говориться про ставлення Н.І.Оржевської до дітей. Для цього слід лишень прочитати окремі приватні листи Наталії Іванівни, що дивом збереглися. Так, в одному із листів до А.М.Шаховської, дружини брата Дмитра Івановича, датованим 27 листопада 1935 року з Казахстану, куди Наталія Іванівна поїхала не за своєї волі разом із племінницею, вона просить вислати їй підручники, при цьому пише: «Это для моей маленькой любимой Лиды. Ей всего 4 года, но развита она очень и такая веселая, к тому же предельно послушная… Мы с Таней заняли комнату у ее родителей,… и как только вошли, она подошла ко мне, обняла своими ручонками мои колени и, обернувшись к матери, заявила: Это будет моя бабушка!…» (оригінал листа, текст якого надано краєзнавцем Тіміряєвим Є.Р., зберігається в Центральному архіві РАН, фонд 578 (академіка В.І.Вернадського).
Безсумнівно, що подвижницька діяльність Н.І.Оржевської на ниві охорони здоров’я, освіти і соціальної допомоги заслуговує бути увічненим у меморіальній дошці.
На даний час проводиться вивчення кола відомих українських та російських інтелігентів, з якими спілкувалася Н.І.Оржевська, у тому числі і тих, чия доля тісно пов’язана з нашим краєм. Із цією метою читачам газети пропонується стаття краєзнавців із Житомира І.В.Алєксандрова та Є.Р.Тіміряєва (подається мовою оригіналу).

В.ВІТРЕНКО, вчитель міської гімназії ім.Лесі Українки

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки: