ЧИЖІВСЬКІЙ ПАПЕРОВІЙ ФАБРИЦІ ВИПОВНИЛОСЯ 138 РОКІВ
Одного разу, затримавшись трішки довше в сільській бібліотеці, я натрапила на цікавий документ. Він був дуже старий, а деякі літери на ньому ледь жевріли. Та це було не головне, адже зацікавив мене лише сам зміст цього документа: «Директору Чижевской картонной фабрики тов. Литарову Я.И. На Ваш запрос от 4 июля 1968 г. №965 сообщаю. Что руководимая вами фабрика основана в 1872 г.»
Неймовірно, невже Чижівській фабриці 138 років?! Це мене дуже вразило, і крок за кроком я почала заглиблюватися в історію.
Рік 1861. Рік великої реформи — відміна кріпацтва. Та цей рік не приніс довгоочікуваної свободи, ­навпаки — всюди­ почалася ще більша несправедливість. Так було і в селі Чижівка, яке тоді належало до Ржатківського повіту. Селянам віддавали найгірші клаптики землі, і вони були змушені боротися за виживання. На той час землями Чижівки заправляла поміщиця Євгенія Уварова, батько якої і є засновником чижівської паперової фабрики.
Річка Случ, що в далекі часи була судноплавною, великий ліс, сировина, паливо, яке було дешевим, — все це сприяло будівництву фабрики. Створювалась вона тяжкою працею місцевих жителів, і спочатку була одноповерховою та невеликою за розмірами. Після реформи фабрика стала розвиватися, адже селяни не мали змоги заробляти лише на своєму клаптику землі. Фабрика належала Євгенії Мєзенцевій (дочка Уварова), вона ж у свій час здавала її в оренду вихідцю із Польщі Адельштейну.
Спочатку сировиною для фабрики слугувала звичайна солома, а паливом — дрова. Виготовляли на ній обертовий папір і картон. Виробництво було простим і вигідним; картон виготовляли високоякісним, а папір — товстим. Цікаво те, що в Росії було лише дві фабрики, які виготовляли папір винятково з соломи.
У цеху працювала соломорізка, дві самочерпалки (одна спеціально для картону, а інша — для паперу), паровий котел та багато інших новинок техніки. Виготовлений папір вивозили виключно до Одеси. Найбільша заробітна плата звичайного працівника складала 65 коп. Працювали по 12 годин у день, відпусток, звичайно ж, не було. У селі, біля фабрики, був збудований лише трактир. Так було аж до Першої світової війни.
У 1915 році, у зв'язку з воєнними діями, фабрика була зупинена. З її території німці вивезли всю мідь до Києва, і лише в 1916 році мідь повернули, і фабрика почала працювати далі. Після війни вона виготовляла товстий картон з ганчірок, який використовували для перев'язок. У 1917 році фабрика знову зупинилась, а в 1918 році вона була орендована німцями. Тоді ж тут збудували електростанцію, і електроенергія розповсюджувалась не лише на завод та село, а й на місто Новоград-Волинський. Ця електростанція працювала до 1923 року. Також на фабриці був збудований млин, на якому селяни мололи зерно.
З 1922 року фабрика знову почала розквітати. В цьому році у держави її орендував такий собі Лерман терміном на п'ять років. Він завіз сюди сітку, сукно, ремені, і в 1923 році фабрика запрацювала. Пізніше вона пережила жахливу повінь і в 1925 році знову перейшла під керівництво держави. За роки довоєнних п'ятирічок було повністю змінено та оновлено все обладнання, збудували двоповерховий будинок контори, майстерню, пожежне депо. Робітникам виділялися нові житлові будинки, був збудований дитячий садок, школа, магазин. Змінилось також і виробництво. Тепер почали виготовляти картон із паперового браку, целюлози, ганчірок тощо.
Але тяжка і наполеглива праця робітників занепала, коли прийшла Друга світова війна, під час якої фашисти встигли вивезти лише одну мідь. В роки окупації фабрика не працювала. Саме тоді німці вивезли все цінне: турбіну, локомобіль, парову машину і навіть цинковий дах зірвали з майстерні. Кожен намагався забрати з собою якісь цінні деталі. Дах, знятий з основного корпусу фабрики, стеля, рами з вікон — все це німці використовували як паливо. Весь другий поверх було зруйновано.
У січні 1944 року село Чижівка було звільнене від окупації, і колишні працівники взялись за відновлення фабрики. Для початку відновили пилораму і почали різати ліс. А в 1948 році кожен цех знову почав працювати.
Все змінилось після розпаду СРСР. Боротьба за незалежність, криза — все це негативно почало впливати на фабрику. Але вона й надалі залишалась єдиним місцем заробітку для селян.
Від держави паперова фабрика перейшла у приватну власність, і з 1991 року вона переходила від одного управління до іншого (за ці роки змінилося 8 директорів ). Але, незважаючи на всі тяжкі перешкоди, які вона пережила, фабрика працює й до сьогодні. Ще залишились на ній, як кажуть, старожили: Марчевська Ольга Вікторівна, Лідовська Тетяна Василівна, Сусловець Володимир Дмитрович, Кирильчук Зоя Михайлівна, Кирильчук Анатолій Олександрович, котрі допомагають молодому поколінню освоювати нелегку працю.
Сьогодні Чижівська паперова фабрика виготовляє обертовий папір на замовлення для різних заводів — таких як меблева фабрика, Церсаніт тощо. Новий директор — Басов Олександр Іванович — підсилив нагляд та рівень безпеки в цехах (всюди відеокамери та охорона на вході), і хоч рідше, та все ж трапляються нещасні випадки, частково через необачність самих працівників, а частково — через застарілу техніку.
Невідомо, яке майбутнє у паперової фабрики, але будемо сподіватися, що вона проіснує ще стільки ж, і не в жалюгідному стані, а зможе складати конкуренцію заводам із високоякісною продукцією.