НА ЗАПИТАННЯ ВІДПОВІДАЄ БЛАЖЕННІШИЙ МИТРОПОЛИТ ВОЛОДИМИР:
Дуже релігійні люди хрестяться навіть тоді, коли проходять або проїздять повз храм або монастир. Чи обов’язково це робити?
Це древній благочестивий звичай. Таким чином людина віддає належну повагу Богу та до місця Його особливої присутності.
Бо, як каже Святе Письмо, «серцем ми віруємо для праведності, а устами сповідуємо для спасіння», а Господь прямо каже: «Хто посоромиться Мене… у роді цьому… (тобто серед людей), того посоромиться і Син Чоловічеський, коли прийде у славі Отця Свого…» (Мк. 8, 38).
До того ж хрести храмів та куполи, що видніються здалеку, спонукають нас до молитви. А молитва діється не тільки внутрішньо, але й зовні.
А наша зовнішня молитва, коли ми благоговійно хрестимося без виклику по відношенню до оточуючих, є своєрідною проповіддю і свідченням про православну віру.
Але хочу зауважити, що це лише благочестива традиція, а не правило, яке треба обов’язково виконувати.
Чому жінці не можна заходити до храмів та монастирів у брюках та з непокритою головою?
Для кожної справи є відповідна одежа: у вечірній сукні ви не підете на стадіон, а у спортивному костюмі — в театр. Так само існує традиція відповідного вбрання під час відвідин храму, а особливо — монастирів.
Мета відвідин церкви — молитва. А згідно зі Святим Письмом, жінка повинна молитися з покритою головою. Дуже добре, що зараз у багатьох храмах та монастирях хустку можна отримати при вході.
Щодо брюк, то Святе Письмо вимагає, щоб жінки одягалися у жіночу одежу, а чоловіки — у чоловічу. Тому, гадаю, хто спеціально збирається йти до храму, — краще одягнути спідницю відповідної довжини.
В усіх випадках треба намагатися поважати благочестиві традиції нашого народу та нашої Церкви, бо зі своїм уставом, як кажуть, до чужого монастиря не ходять.
Але, якщо людина вперше прийшла до храму, або у неї раптово виникло бажання зайти помолитися, брюки або відсутність хустки — не повинні стати перепоною людині для спілкування з Богом у храмі. Тому постійні парафіяни повинні з повагою та доброзичливістю ставитися до людей, навіть у ситуації, коли їх зовнішній вигляд не відповідає традиції храму чи монастиря. Не треба людину виганяти або ображати, але якщо і необхідно зробити ­зауваження, то так, щоб людина не втратила бажання приходити до храму.
Пробачте за таке питання, але, не знаючи певних правил поведінки у храмі, часто можна почути різні закиди. Поясніть, будь ласка, чи гріх це — торкатися руками ікон або Розп’яття, коли прикладаєшся до них? І чи можна прикладатися двом людям ­одночасно? ­Спаси Господи.
Якщо ми цілуємо ікону або Розп’яття, то ніщо не забороняє нам благоговійно торкатися святині руками, якщо так зручніше. Токож нічого страшного не буде, якщо двоє людей одночасно з різних боків прикладуються до однієї ікони.
Навіщо цілують ікони або мощі святих?
Цілуючи ікони та інші священні предмети, ми виявляємо нашу шану і благоговіння перед Богом, Пресвятою Богородицею та святими. Традиція благоговійно прикладатися до святинь — є давньою і є неодмінною частиною релігійної культури нашого боголюбивого народу.
Це можна бачити під час відвідин наших міст і сіл чудо­творними іконами або мощами святих. Декілька годин доводилося простоювати віруючим у черзі до Животворящого древа Хреста Господня, мощей святого великомученика Пантелеімона або апостола Андрія Первозванного під час їх перебування в Києві. І це заради того, щоб тільки благоговійно торкнутися святині та поцілувати її. Таке благоговійне молитовне очікування є нашою жертвою Богові, яку він з радістю приймає від нас, і подає нам через святиню все необхідне для спасіння душі.
Але це особливі випадки. Зазвичай, у храмі ми прикладаємося спочатку до ікони, яка знаходиться на центральному аналої посеред храму. Це може бути храмова ікона або ікона святого, яка покладається для поклоніння віруючим у день пам’яті цього святого.
Ми також цілуємо місцеві святині (шановані ікони, мощі святих тощо), а також Розп’яття як знаряддя нашого спасіння. Але все це робимо не під час богослужіння, а перед початком або після його закінчення, щоб не заважати соборній молитві Церкви.
Під час богослужіння треба залишити усі власні печалі та потреби, і разом з усією Церквою єдиними вустами і єдиним серцем” славити нашого Господа, який знає потреби кожного з нас і не залишає їх без уваги.
Як правильно повісити ікони вдома?
За традицією, ікони треба вішати або ставити на спеціальну полицю в східному куті кімнати. Раніш навіть будинки будувалися так, щоб один з кутів був на схід. Якщо немає можливості поставити там, — треба влаштувати так званий красний, тобто красивий, кут — місце, яке видно із входу до кімнати, щоб святині надавалося достойне вшанування і поклоніння. Ще ікони вішають над виходом з дому, щоб можна було помолитися і попросити Божого благословення на дорогу. Природно мати ікони і на кухні або в їдальні, щоб помолитися перед початком трапези та подякувати Богові по її закінченні. Але взагалі ікони можуть супроводжувати нас скрізь, як вікна до Царства Небесного, на згадку нам про справжню мету нашого земного життя.
Чи правильно, що зараз ікони вішають не тільки у церквах, а й в офісах та навіть в магазинах?
Господь поруч з нами скрізь — і під час молитви в храмі, і під час нашої роботи. Про святих говорять, що вони «ходять перед Богом». Це означало, що вони постійно пам’ятають та відчувають Його присутність. Тож і людина не повинна бути схожою на тих дітей, які, щоб поїсти заборонених батьками ласощів, затуляють рушником ікони, щоб «Боженька не бачив». Тож природно, що ікони є скрізь, як нагадування про присутність Божу у цьому світі. Ікони на робочих місцях, в офісах та магазинах — це й можливість звертатися у молитвах до Господа та Пресвятої Богородиці. До того ж, наявність ікон когось втримає від неблагочестивої поведінки та гріховних вчинків. Ікони у громадських місцях — це також місіонерське свідчення про православну віру та благочестиві традиції нашого народу.
Нещодавно дізналася, що день народження і день ангела — це різні дні. А як визначити, коли у тебе день ангела?
День ангела — це день пам’яті святого, на честь якого людині дається ім’я при хрещенні. Тож у цьому випадку ангелом називається не ангел-хранитель людини, який теж є у кожного, а однойменний нам святий, який стає нашим покровителем та прикладом життя у Христі. День ангела ще називають іменинами, бо він пов’язаний з ім’ям святого і ім’ям людини. Дізнатися про те, коли святкувати день свого святого, можна з церковного календаря. Але коли людина точно не знає, на честь якого святого її хрестили, то можна порадитися зі священиком, або знайти за календарем день пам’яті найбільш відомого святого з цим ім’ям, або першого святого з цим ім’ям після дня вашого народження. До речі, день народження і день ангела можуть збігатися, коли людину названо на честь святого, пам’ять якого звершується в день народження.
Що робити, коли на молитву не вистачає часу?
Ранкове або вечірнє молитовне правило займають всього близько двадцяти хвилин, але освячують весь день, усі наші справи та думки. Ті, хто каже, що дуже заклопотані і не мають часу помолитися, нехай порахують – скільки годин вони витрачають на пусті балачки, розваги, відпочинок та перегляд телепрограм. Невже неможливо серед земного клопоту віднайти декілька хвилин для безсмертної душі та подателя усіх благ — Бога. Той час, який ви «витратите» на молитву, повернеться вам через Боже благословення та допомогу у справах. Та й «що за користь матиме людина, якщо придбає увесь світ, себе ж саму згубить чи занапастить?» (Лк. 9, 25). Тому, як вчить Святе Письмо, «шукайте спершу Царства Божого і правди Його», а все інше — «додасться вам» (Мф. 6, 33).
Що краще: молитися всією родиною чи кожному окремо?
Дійсно, Господь повчав, що «коли молишся, — увійди в кімнату твою і, зачинивши двері твої, помолись Отцю твоєму, Котрий втаїні, і Отець твій, Який бачить таємне, віддасть тобі явно» (Мф. 6, 6). Але з іншого боку, Господь каже, що «де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, — там і Я серед них» (Мф. 18, 20). Спільна молитва має дуже велике значення для родини, бо недаремно родину називають малою Церквою. І саме у спільній молитві родини це особливо виявляється. Разом з тим під час спільної молитви діти бачать, як моляться батьки і самі навчаються основам молитви і православного благочестя, переймаючи молитовний досвід попередніх поколінь. Тому спільна молитва всієї родини і особиста молитва кожного окремо повинні не протиставлятися, а доповнювати одна одну. При цьому вершиною повинна бути соборна церковна молитва і участь усієї родини у Таїнствах Церкви, головними з яких є Сповідь і Причастя.
Чи можна вагітній жінці бути присутній на поминках чи гробках? Від людей чула різні думки. Допоможіть розібратися. У мене в цьому році — роковини смерті близької людини та й поминальні дні не за горами.
Вагітна жінка може бути присутня на будь-яких поминках, це ніяк само по собі не завадить дитині. Але якщо Ви себе почуваєте не добре, або щось Вас турбує, то можете не відвідувати поминки, а помолитися за спочилих вдома.