www.zvyagel.com.ua









free counters Яндекс.Метрика
Украина онлайн


«ЦИРК — ЦЕ МОЄ ЖИТТЯ, А ЖИТТЯ НЕ ХОЧЕТЬСЯ ЗУПИНЯТИ»

29 Липня 2011 | Оприлюднив: | 913 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

6 червня 1999 року — міський конкурс «Міні-міс». На сцені стоїть маленька дівчинка, одна із конкурсанток, і відкриває всім свій великий секрет: виявляється в майбутньому вона мріє стати дресирувальницею звірів і працювати в цирку. Ще мить і, ніби за помахом чарівної палички, на «манежі» з’являються шаблезубий тигр, дресировані собаки, коти, ведмідь і африканський слон.
Навіть не віриться: та маленька дівчинка — то була я, а трихвилинна імпровізована вистава, переконана, — зустріч із мрією. І зовсім не важливо, що моїми вірними фанами були лише тато, мама і брат, а підопічні — сусіди, переодягнуті у костюми диких звірів, головне — задоволення й щастя від того, що до тебе звернуті тисячі захоплених поглядів, яким ти даруєш радість і свято. Мабуть, саме такі відчуття переживає справжній артист, виходячи на арену цирку.
Сьогодні я мала можливість переконатися в цьому, спілкуючись із директором і художнім керівником цирку-шапіто «Сальто» Олегом Главацьким.

— Пане Олеже, коли відбулося ваше знайомство з цирком?
— Усе розпочалося дуже романтично: я поїхав за дівчиною, своїм першим коханням, у Донецьк. Там вступив до професійного училища. Мені було все одно куди, аби бути біля коханої. Заодно влаштувався робочим до цирку, де доглядав за ведмедями, верблюдами, і потрохи сам почав репетирувати. Потім поїхав до циркового училища в Москву, однак було вже запізно: на екзамени не встиг, тому пішов в уніформу — спецзагін робочих у цирку-шапіто, де продовжував репетиції. Артисти мені допомагали, бачили, що я дуже рвався до цього. Я там і ночував на тих віниках, не йшов у готель чи на квартиру. Згодом мене запросили в трупу.
— У яких жанрах вам доводилося працювати?
— Загалом у дев’яти. Моя зіркова кар’єра розпочалася у Московській цирковій студії. У свій номер мене взяв еквілібрист на жердинах Рубен Манук’ян, разом з яким ми давали гастролі по всьому світі.
Пізніше з номером канатохідця, керівником якого був артист цирку Ташкінбаєв, виступав у Латинській Америці.
Акробатами на велосипедах, разом з Олегом Поповим, давали тур по Великобританії, відкривали новий цирк Нікуліна. З рук Карандаша отримав Лауреата всесоюзного конкурсу артистів цирку. Виступав у Польщі, Білорусії, Данії, Швеції…
На сьогодні працюю дресирувальником ведмедів і коней, однак не забуваю набуте: у свої 60 можу заткнути за пояс навіть молодого акробата.
— Цирк — це ваша особиста справа?
— Ні, скоріше добра сімейна традиція. З цирком пов’язана доля вже трьох поколінь Главацьких. Я — засновник династії; мій молодший брат Євген — гімнаст, з донькою і зятем працює у Швеції; старший син Олег (у циркових артистів є звичай називати старшого сина іменем батька) — клоун у фінському шапіто, а його дружина — гімнастка; молодший син Юрій виступає разом зі мною.
— Коли відбувся переломний момент вашої творчої біографії?
— 20 років тому. Україна здобула незалежність, і я став вільним, у тому числі й від московського цирку. Перейшов на свій власний хліб.
— Як виникла ідея проекту цирку-шапіто «Сальто»?
— Уперше ідею підкинув директор польського цирку, де я працював 5 років. Він був переконаний, що я впораюся, і запропонував купити його шапіто. Я не взяв. Через рік, будучи вже в Прибалтиці, вирішив, що зможу, однак пожалкував, що відмовився від польської пропозиції.
Цирку-шапіто «Сальто» вже 12 років. Ми успішно гастролюємо по Україні, Білорусії, Польщі, вже 3 роки підряд співпрацюємо з Одеським стаціонарним цирком.
— Які відносини склалися у вас із цирковою трупою?
— Вони — всі мої діти. У нашому цирку немає такого: артист відпрацював один сезон і пішов, як це буває в інших шапіто. Ось, наприклад, ця дівчинка (показує на молоду гімнастку) з нами вже сім років, а ця — лише рік.
— Цирк дарує людям радість, а чи є у самих артистів свята і вихідні?
— Які можуть бути вихідні? Переїзди, репетиції — відпочивати ніколи, хіба що в дорозі. Навіть весілля артистів (восени буде вже третє), всією великою дружньою сім‘єю святкуємо під куполом цирку. Удома, на Хмельниччині, також буваю рідко.
— У чому, на вашу думку, магія цирку, чому його люблять дорослі й діти?
— Прагнення до ідеалу. Діти хочуть бути схожими на своїх кумирів: хлопчики — на мужніх і сильних акробатів, дівчатка — на красунь-гімнасток. Однак цирк подобається не всім. Думаю, це люди, які не слідкують за собою, своїм зовнішнім виглядом.
— Ви знаходитесь у постійному русі: нові міста, люди, переживання. Чи не хочеться вам зупинитися?
— Цирк — це моє життя, а життя не хочеться зупиняти.

Уляна РОЗГОН, студентка І курсу напряму журналістика ІМВ НАУ

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки: