Біля 10 років тому надгробок був закріплений на згаданому п’єдесталі. Проте, за інформацією лікаря Едуарда Соломіна, яку він отримав від старожилів, насправді в цьому склепі похована родина Завадських.
Ще один склеп, в якому, за словами Е.Соломіна, похований Антон Балон, один із засновників і власників пивзаводу, зараз завалений сміттям. Але, через відсутність епітафії на місці поховання, підтвердити цей факт неможливо. Під час попередніх обстежень на цвинтарі було знайдено надгробки дворянки Ганни Василівни Завадзької (померла 1892 р.), малих дітей із родини Бродович (1907 і 1917 р.), Валентини Гарбарчук (1924-1926 р.). Але знайти їх під час останніх відвідин кладовища (25 червня 2017 р.) не вдалося, бо хтось перевернув їх лицьовою стороною донизу. Зберігся також великий кам’яний хрест. За інформацією Е.Соломіна, колись він стояв біля згаданої вище кладовищної церкви, яка була знесена у 1930-х роках.
Е.Соломін також розповідав, що багато років тому бачив на дні річки, неподалік від берега, декілька надгробків. Їх добре видно тоді, коли вода в річці чиста. Але цього разу через густі водорості та каламутність води на дні нічого не було видно. Зате на самому березі лежав на боці маленький пам’ятник. Цілком зрозуміло, що він був скинутий сюди з пагорба, на якому розміщувався цвинтар. Хоча епітафія гласить, що тут похована вдова священика Надія Львівна Бельська, яка померла 17 грудня 1908 р., точне місце її поховання невідоме.
На рубежі 1990-х і 2000-х років В.Ваховський спілкувався з екскаваторником, який рив тоді траншею під каналізаційний колектор у північній частині зниклого кладовища, біля огорожі пивзаводу. За словами екскаваторника, частина кладовища потрапила по той бік огорожі, на територію пивзаводу, а під час земляних робіт було вирито низку могил.
У метричних книгах Троїцької церкви вказані імена похованих на цьому некрополі осіб. Це, наприклад, відставний полковник Микола Герман (помер у 1875 р.), дворянин Максим Рудницький (помер у 1894 р.), наглядачка міського училища Ганна Ієропес (померла 1897 р.) та ін. Їхні надгробки не збереглися. За інформацією Е.Соломіна, тут також знайшли вічний спокій повітовий воїнський начальник, полковник Фауст Пулло і судовий пристав Олександр Аврамов. Поки не з’ясовано, чи були на цьому кладовищі поховання католиків.

Поблизу Новограда-Волинського було розташовано декілька сіл, які в ХХ столітті увійшли до складу міста. В них існували невеликі цвинтарі, сліди від яких майже не залишилися.
ЛУБЧИЦЬКЕ КЛАДОВИЩЕ
Вперше згадується 1806 р. як кладовище біля с.Лубчиця (нині — мікрорайон «Лубчиця»). На той час його довжина становила 81, а ширина — 67 ліктів. Воно було огороджено дубовим частоколом. Житель села Михайло Рагун побудував на цвинтарі комору із соснових дошок, що була вкрита соломою, і використовувалася як капличка. Нині від некрополя залишилося кілька надгробків, а також зруйнований склеп із помітними слідами підкопу. Під час останнього обстеження (18 червня 2017 р.) тут знайдено плиту з епітафією: «Павел Иванович Старостин. 1857-1928».
Ім’я П.Старостіна вказано у списку промислових підприємств міста 1916 р. Тоді він займав посаду завідуючого водяним млином І.Селіванова. Щоправда, за розповіддю Ксенії Бабич, 1919 р.н., чия мати добре знала П.Старостіна, останній працював у лубчицькому млині. Може, це було останнє місце його роботи.
Неподалік від решток кладовища стоїть зруйнована ДВТ (довгочасна вогнева точка), яка на військово-топографічній мапі позначена №408. Один із колишніх будівельників Новоград-Волинського укріпрайону розповідав, що у 1930-х роках, під час спорудження цієї ДВТ бачив, як із землі викопували людські рештки. Анатолій Рудич, уродженець Лубчиців, згадував, що на даному кладовищі 1940 р. був похований його батько, а 1944 р. — сестра. За його словами, 1945 р. пам’ятники поскидали в річку, після чого цвинтар був остаточно зруйнований (спогади А.Рудича записав краєзнавець Є.Литвинець). Рештки кладовища можна побачити в заростях біля краю урвища корінного берега Случі, за 100-150 м на південний захід від управління експлуатації газового господарства по вул.Зарічній.
НОВОЗВЯГЕЛЬСЬКИЙ НЕКРОПОЛЬ
Він позначений на топографічній мапі 1909-11 р., але жодної згадки про нього в архівних документах на даний час дослідниками не виявлено. Цей некрополь відомий як місце поховання повітового предводителя дворянства, власника маєтку Новозвягель Бориса Мєзєнцева (1865 р. — прибл. 1920 р.). Семен Дихне, чия бабуся орендувала у цього поміщика фруктовий сад, пише: «Похоронили его на самой большой возвышенности сада. Памятник из черного лабрадора на его одинокой могиле почти полтора десятка лет возвышался на крутом берегу реки Случь. Это место я еще хорошо помню. Мы, пацаны, часто играли там, но к самой могиле почему-то не решались подходить. Ухаживал за памятником пожилой мужик из села Александровки, бывший царский солдат, потом — красноармеец». Сад поступово занепадав, потім його вирубали.
Дочка новоград-волинського пастора Беніта Кніс (Дерінгер), 1909 р.н., згадує, що Б.Мєзєнцев був похований у родинному склепі неподалік від «замка» (мається на увазі садибний будинок Мєзєнцевих). Від цього склепу залишився лише фундамент. Його можна відшукати на пустищі, біля 10 м від краю урвища і за 30-40 м на південний захід від будинку №6, по вул.Добровольського.