Їду по шосе.

Після мосту дорога круто бере вгору.

Аж тут мене, налягаючи на педалі, обганяє лихач на простому велосипеді.

А в мене — «гірський».

Проте, я і далі неквапом їду.

А той пошкріб далі. І дуже обертається, чи я його не обганяю.

Здався ти мені!

Неподалік зупинки в лихача злетів ланцюг. Доки той його заправляв у зірочники, я його обігнав. Поволеньки так.

Та незабаром чую, що хтось позаду мене хекає.

Він...

Із висолопленим язиком знову мене обганяє.

Однак через метрів сто-сто двадцять із велосипеда лихача знову-таки злітає із зірочників ланцюг.

Завзятий їздець якусь хвилину безпорадно дивився на свій транспорт, а коли побачив, що я неквапом об’їхав його, умить кинувся рихтувати несправність.

Невдовзі лихач втретє «прошкріб» повз мене.

Через сотню метрів — та ж халепа. Знову той клятий ланцюг.

Власник неслухняної машинерії спересердя гахнув її по рамі, а відтак на підвищених емоціях і жестикуляціях перекинувся якимись там своїми «крилатими висловами» і рвучко схопився за ланцюг...

Я знову спроквола об’їхав гарячого гонщика.

Проїхавши з пів сотні метрів, я обернувся. Лихач саме заскочив на сідло свого коня і поскакав. Тобто, заскочив на велосипеда і помчав.

І за якусь мить велосипедист повернув у ближній провулок.

І я тут пригадав давню приказку: тихіше їдеш — далі будеш.

Але за конем своїм таки, тобто, велосипедом треба доглядати!

Микола МАРУСЯК