Не про всіх керівників скажуть, що він чи вона — порядні і відповідальні люди. Варто написати в мережі чи назвати прізвище когось із влади, як про багатьох одразу сипляться «щедрі компліменти». Уявити тільки можна, як неприємно таке читати про себе, але цей факт багатьох чомусь не змінює.

Тому люди, котрі приходять у владу з намірами працювати не в «системі», а з реальною користю для інших — одразу помітні. Мій колега, коли сказала, що писатиму про керівника Ярунської ТГ, вигукнув: «О, Сергій! Класна людина!»

Нинішній час — лакмусовий папірець для багатьох чиновників. У кожного є власний чек-лист, куди записують все. Сергій Романюк каже, що до слів «у кожного свій фронт» слід ставитися з відповідальністю. А головне для нього правило: залишатися людиною. Коли його вперше обрали сільським головою Ореп, йому було лише 26.

Коли стався інцидент, що на відкриття у Колодянці меморіальної дошки Герою Юрію Шумляківському не приїхали чиновники з району, і цей факт образив дружину захисника, то голова громади Сергій Романюк одразу відреагував, узявши провину в організації на себе. І вибачився, що причина — у тому, що він «упустив» і не запросив керівництво. Зробив це без образ, просто і невимушено.

«Шановний Сергію Вікторовичу, Ви не повинні вибачатися, — написала у відповідь Оксана Шумляківська. — Ви для нас дуже багато зробили. Ви — керівник з великої букви, який має серце, має людяність, віддає себе, щоб нам допомогти, полегшити хоч якось наш біль. Ми Вам дуже завдячуємо. Ви — з нами від моменту загибелі нашого Героя. Завжди нас підтримуєте та допомагаєте. Щиро дякуємо  за все! Здоров’я Вам, мирного неба. Бережіть себе!»

Особливе ставлення у Сергія — до захисників України. Невипадково він підтримав ініціативу міського голови Житомира Сергія Сухомлина — вшановувати пам’ять загиблих воїнів-земляків за місцевий кошт. Про це — далі в матеріалі.

Нині Сергій Романюк готується 17 грудня зустріти своє 35-річчя (наша розмова відбулася напередодні його дня народження). Має хороше бажання — залишитися «не зіпсованим владою». Вірить, що йому це вдається. Людяність проявляється не лише у його справах, а й у цікавих дописах у мережі. Щодня Сергій пише пости, що надихають багатьох. Не кожен отак чуттєво ділитиметься душею і позитивом, бо це нині — на вагу золота. Тому в цьому — великий сенс.

«Кожного ранку люди шукають мої мотивуючі дописи в мережі»

— Сергію, кожен ранок Ви починаєте з дописів, які не повторюються і мають на меті щоразу згуртувати людей, закликають не здаватися, діяти і перемагати. Де берете наснагу в такий наш складний час?

— У перші тижні війни бачив в очах людей відчай та розпач, розгубленість, тому вирішив писати щоранку, щоб підіймати їхній дух. Частково це мені вдалося, адже зараз багато людей говорять, що кожного ранку шукають мої дописи. І це надихає. А моїм головним мотиватором у житті є моя сім’я.



— Ви є представником молодого покоління влади. Багато хто скаржиться на «систему», що заважає працювати, втілювати нове. А як Вам працювати у владі?

— У 26 років я став сільським головою в Орепах. Попередній сільський голова працював 18 років, але я хотів змін, і люди — також. У кандидатах було шість авторитетних людей села, я був не тільки наймолодшим, а ще й без негативного минулого, із простої робітничої родини. Люди обрали «свого».

Намагаюся діяти не шаблонно, працюю за принципом: з людьми і для людей. Переконаний, що іноді потрібно порушити закон, але допомогти.

«Йшов у владу, щоб зламати систему»

— Ярунська громада активно підтримує захисників. Що вважаєте найбільш вагомими досягненнями в цьому напрямку?

— Найбільш вагомим вважаю наш постійний зв’язок із хлопцями на фронті. Я чотири рази був на передовій. Збирали гроші у власних працівників, керівників підприємств на нашій території та мешканців громади, закуповували для військових термоодяг, взуття, тепловізори, розгрузки, лопати, ліхтарі, пауербанки та інше. Везли це все необхідне в Херсон, Бахмут тощо.

За кермом буса (брав у Ігоря Олейника, за підтримку дуже вдячний) їхав разом із керівником відділу освіти Зінаїдою Ляхович, прямо до окопів. Окрім вищеперерахованих, ще б хотів подякувати вчителю-волонтеру Юлії Лавринович. Ті емоції, які ми бачили в хлопців, не передати словами...

— Люди у владі, переважно старшого віку, рідко володіють сучасними комунікативними здібностями. У Вас із цим немає проблем і в роботі, і в мережі. Це допомагає Вам?

— Вважаю це вимогою сьогодення. До мене щодня надходить велика кількість звернень та повідомлень у месенджерах. Не завжди «зручних», але я відповідаю (через завантаженість на роботі буває, що через пару днів). Значною мірою це добре вдається, бо колись мріяв про журналістику, але не вдалося. А зараз це — необхідна професійна риса моєї роботи у владі.

— Наскільки часто зустрічаєте з боку людей незадоволення Вашою роботою? Чи часто пишуть Вам негативні коменти?

— На диво, на власній сторінці майже немає непорозуміння. Рідко трапляється, але то швидше якась особиста неприязнь до мене проявляється, тому завжди намагаюся бути коректним. Я також створив і веду на Фейсбуці сторінку «Ярунь ОТГ» — там також досить адекватно відбувається спілкування.

Бувають непорозуміння на грунті неправильного розуміння поданої інформації. Один із моїх останніх постів мало не звинуватили у підтримці «руського міра».

«Проблема — міграція сільської молоді в місто»

— Що вважаєте головними проблемами громади, яку очолюєте? І чи можна вирішувати ці проблеми під час війни?

— Одна з головних проблем нашої громади, що межує з містом, — міграція молоді, а також — мала кількість підприємств на території нашої громади, що надавали б робочі місця та наповнювали бюджет.

Ще однією з проблем вважаю пізнє об’єднання — громади, які об’єдналися раніше, отримували інфраструктурну субвенцію, а це на моє населення — близько 8 млн грн у рік. Таке фінансування було впродовж 3-4 років, а ми цієї субвенції жодного разу не отримали.

Тому нам було надзвичайно тяжко стартувати, але в нас вийшло. Вважаю, що з часом нас очікує ще одне об’єднання — із сусідніми громадами.

— Представники колишнього покоління влади і нинішнього — у чому ваша головна відмінність? І коли чекати покращень унаслідок зміни підходів до влади?

— Різниця — в іншому, прогресивнішому мисленні — більш європейському, демократичному, сучасному. Покращення неминучі — після перемоги. Буде інша країна, інша влада, інше сприйняття життя. Я в це щиро вірю. Адже тільки зараз у нас народилася справжня нація.

«Тільки зараз у нас народилася справжня нація»

— Ви по життю є оптимістом, судячи з Ваших постів. Як не втратити віру в краще у владних колах?

— Так, я — оптиміст. Навіть війна, як би це не було страшно, робить нас сильнішими. Вона народила націю патріотів, вона нас по-справжньому об’єднала. Шкода, що такою величезною ціною, але ми — інша країна, у нас — велике майбутнє. Втрачати оптимізм не маю права, бо я — представник людей у владі, їхній голос, що має бути почутий... Влада — тимчасова, людина — назавжди. От і я хочу залишитися в пам’яті людей — керівником, не зіпсованим владою.

— А що є Вашою найбільшою мрією, окрім миру в Україні?

— Безумовно, перемога і мир. Зміна ментальності українців. Ми більше не маємо відчувати себе меншовартісними. Ми — країна європейців, де проживають усміхнені та захищені діти, де відчуває себе потрібною молодь, не шукає кращої долі в інших країнах, де пенсіонер відчуває підтримку та повагу. Це — відсутність кордонів з Європою. І жодного зв’язку — з москалями. Жодного. Так буде. І аж ніяк не інакше!

«Завдання — забезпечити життя людей і допомогти на передовій»

— Керувати громадою під час війни і в мирний час: які відмінності?

— Тепер ще більше відповідальності. Гинуть наші хлопці — чиїсь діти, чоловіки, батьки. Вони — там, а ми — тут. Слова про те, що у кожного «свій фронт» повинні бути не просто словами, а відповідати важливому сенсу. Тому докладаю максимум зусиль, щоби бути максимально корисним нашому суспільству. Наша роль на мирній території —
забезпечити життя мешканцям та допомогти максимально тим, хто на передовій.

— Доводилося чути, що у вашій громаді влада активно підтримує сім’ї загиблих на війні захисників. Скільки мешканців громади на сьогодні загинули, і як вам вдається підтримати родини?

— У нашій громаді — 11 загиблих, є безвісти зниклі і в полоні. Намагаємося підтримувати, що є в наших силах. І моральна підтримка, і побутова — надзвичайно важливі. Кожна сім’я отримала дрова, продуктові набори. Поховання ми цілковито беремо на себе, встановлюємо меморіальні дошки.

«Люди втратили найдорожче, ми можемо дати лише крихти»

На наступний рік заплановано встановлення пам’ятників загиблим захисникам, вартістю 42 тис. грн, із урахуванням подорожчання. Це — крихти з того, що ми можемо дати. Адже ці люди втратили найцінніше...

— Тобто, встановлення пам’ятників загиблим захисникам надалі відбуватиметься за кошти бюджету громади? Чула про таку ініціативу від мера Житомира.

— Так, за бюджетні кошти. Підтримую ініціативу міського голови Сергія Сухомлина.

— Чи вдалося Вам реалізувати цілі, які ставили перед собою на початку? Чи війна перекреслила більшість?

— Планів та задумів було багато, але війна внесла свої корективи. Нічого, тим цікавіше буде після Перемоги.

— Ви доклали зусиль до створення ФК «Ярунь», що грає в чемпіонаті області. З цією метою модернізували в Яруні футбольне поле. Любите спорт?

— Так, люблю футбол та загалом спорт — це те, без чого не уявляю життя. Ініціатива створення клубу пішла від молоді нашого села, в особі Данчука Олександра, а я підтримав. Колосальну підтримку нам протягом двох років надає спонсор Андрій Мармалюк — в утриманні команди і реконструкції стадіону.

Також нам допомагають меценати: Дмитро Рудницький, Юрій Гнітецький, Ігор Олейник, Віталій Табалюк. До речі, більшість робіт із облаштування стадіону виконали молоді, ініціативні хлопці села Ярунь, під чітким керівництвом мого заступника Юлії Рай. Усім щиро дякую за небайдужість.

— Дякуємо усім за небайдужі серця!

Юлія КЛИМЧУК