Пригадую, коли вперше писала про Ростислава Перехожука, — тоді він мав проводити свій 45-й ефір. Саме стільки днів війни минуло відтоді, як Ростик придумав читати на ніч казки малюкам і їхнім батькам, щоби їх заспокоювати. Зараз, коли пишу це інтерв’ю, в Україні триває 259-й день війни, а Ростик досі тримає свій казковий фронт і має на ньому нові успіхи. Якщо колись його знали діти у Новограді та Києві, де він до війни працював гувернером, то тепер географія його значно розширилася. Про це — далі в інтерв’ю.



 

— Ростиславе, рада тебе знов вітати в нашій редакції! Знаєш, зараз особливий попит на позитивні емоції, а при тобі вони завжди. Тож зрозуміло, чому діти тебе люблять.

— Так, це взаємний процес (сміється — авт.). Я теж цьому дуже радію, тому народжуються нові, цікаві ідеї.

— І тому ти, окрім казкового фронту, придумав робити магічні досліди в дитячих закладах?

— Так, я веду ще магічний фронт, але правильніше було б назвати його освітнім. Тому що цей мій проєкт навчає дітей та призначений для освітніх закладів. Я показую діткам досліди і роблю внесок в освіту майбутнього.

— Ідея продумана чи виявилася експромтом?

— Ідея раптова. Якби не війна, то я б про таке навіть не подумав і далі працював би з дітьми в родинах.

Колись, ще під час першого весняного локдауну, ми з молодшим братом пройшли три дослідницькі марафони. Вони були дистанційні, і там були учасники з усієї України. Нам кожен день давали завдання у вигляді дослідів. Ми їх робили і відправляли журі. Оцінювали не хто краще виконає, а хто активний упродовж усього марафону. Один із таких марафонів ми виграли.

Багато дослідів із тих марафонів я сьогодні показую дітям. Суть проєкту — показати, як із найпростішого зробити щось круте.

— Що це за досліди, що викликають такий дитячий захват?

— Знаю їх більше півсотні: «вулкани», «лавова лампа», «фараонові змії», «штучний сніг», як перетворити воду в сніг, «зеленка-невидимка» тощо.

«Зеленка-невидимка», наприклад, про зміну кольору води — вона з прозорої стає зеленою і навпаки, за допомогою аміаку і перекису водню.



«Вулкани» — це про те, як шипучі суміші взаємодіють із різними рідкими речовинами. Наприклад, із молоком чи водою.

А ще діти дуже люблять бульбашки. У мене є дослід «Мильні бульбашки», коли за допомогою пляшечки, марлі й гумки можна зробити бульбашковий пристрій.

— З чого почався твій «магічний проєкт»?

— Мене запросили в один із садочків нашого міста на День окулярів. Окуляри вони пов’язали з тим, що дослідники їх носять. Я, звісно, погодився. Пішов, спробував, вдалося.

Потім був ще один заклад у місті. Далі я вирішив схожий івент провести в якомусь приватному закладі в Києві. Адже багато власників приватних садочків є у мене в друзях у соцмережах, декого знаю особисто. Запропонував, і вони мене підтримали.

Дебют магії з дослідами для вихованців відбувся в альтернативній столичній школі-садку «Smart Up». Їм настільки сподобалося, що я вирішив продовжувати працювати з дослідами. Через три дні я вже співпрацював із Бізнес-асоціацією приватних закладів України. І співпрацюю сьогодні.

— Мабуть, у школі ти любив урок хімії? Звідси твоя любов до дослідів?

— Чесно, взагалі ні. У школі на хімії я сидів на останній парті і був трієчником. Взагалі не розумів її. Тому мій проєкт набув ще одного значення. Коли діти в 7-му класі знайомляться з предметом «Хімія», вони його часто бояться: формули, незрозуміла інформація. А мій проєкт вчить любити хімію на основі простих дослідів.

— Часто розповідаєш у Фейсбуці, який заклад відвідав, про емоції дітей та вихователів. Це — завжди позитивні і радісні дописи. Ти в цій справі — справді оригінал, несхожий на інших.

— Так, сьогодні існує особливий попит на радість, бо вона під час війни стала дефіцитом. Дітям особливо важко, адже їх дитинство прийшлося на час війни. Я допомагаю змінити цю ситуацію на краще.

З дослідами відвідав уже 50 заклад із України: 4 — державних, 3 — не освітнього напрямку, 43 — приватних заклади.



— У яких містах побував?

— У Луцьку, Вінниці, Хмельницькому, Києві та області. І, звісно, у дошкільних навчальних закладах нашого міста. Найбільше візитів відбувається в Києві.

— Наскільки насичений твій графік?

— Він розписаний на місяць вперед, до 30 грудня включно.

— Буває, що одна дитина чи декілька за день добряче виснажують вихователів. А як ти не вигораєш через насичений графік?

— Людина, яка щиро любить дітей, ніколи не матиме вигоряння. Кожного дня — в мене новий заклад та нові діти. Я не стою на місці і мандрую закладами України. У більшість із них я повертався на запрошення, діти завжди зустрічали дуже гучно.

— Чи є заклади, з якими співпрацюєш на постійній основі?

— Так, є: приватна школа «Unique School» у Києві, де веду гурток; приватний садочок «Ключик» у Києві, де раз на місяць проводжу досліди; школа «Years» у Луцьку, де щомісяця упродовж тижня веду уроки. Хоча, у принципі, з усіма іншими теж співпрацюю, бо ж туди повертаюся. Але основні — перші три.



— Ти сам знаходиш заклади чи тебе запрошують?

— Спочатку я проявляв ініціативу, зараз власники чи педагоги мені пишуть і запрошують.

— Чи є приватні запрошення, наприклад, на дитячі дні народження?

— Проєкт — для всіх. І для освітніх закладів, і для приватних дитячих вечірок.

— У чому його сенс?

— Спочатку була мета показати дітям, як із найпростіших складових зробити щось круте. У своїх дослідах я використовую прості речовини: соду, лимонну кислоту, олію, воду, фарби, яйця тощо. Тобто, усе те, що є в кожному магазині чи вдома. Хочу, щоб діти після заняття мали змогу це все самі зробити для батьків.

Зараз мій проєкт набув широкого значення. По-перше, я надихаю заклади, додаючи свіжого дихання в їх роботу. По-друге, я об’єдную усі заклади України в один «дружній» потяг, разом створюємо освіту майбутнього.

По-третє, і найголовніше — я роблю щасливими дітей. Діти в захваті і дуже чекають продовження. Я розробив вже три частини проєкту і щоразу, коли повертаюся, мене радо зустрічають.

— В одній із приватних шкіл Києва ти ведеш гурток «Наукові досліди». Розкажи, що це за гурток?

— Якщо під час шоу в закладах я сам показую дітям досліди, то на гуртку вони це все роблять самі. Їм цей процес подобається. А ще в кінці кожного заняття вони голосують за дослід, який робитимемо на наступному занятті.



— І які досліди в фаворитах?

— «Молочний вулкан». Для нього потрібна сода, лимонна кислота і молоко. У результаті правильної пропорції молоко починає підніматися вгору й утворюється, «лава». Діти шаленіють (сміється — авт.).

— Яким чином ще співпрацюєш на постійній основі?

— У Луцькому закладі веду уроки. Щомісяця на тиждень приїжджаю у школу. Під мене підлаштовують розклад. У кожному класі я проводжу урок дослідів. Увесь інший час просто граю з дітьми.

— Чи є в тебе серйозні плани щодо цієї справи?

— Так, відкрити в місті дитячий центр наукових дослідів.

— Як тобі вдається не втрачати оптимізм і так щедро ділитися дефіцитною нині позитивною енергетикою?

— Зрозумів, що дітям потрібне сонце, яке освітлюватиме темряву. Їм потрібне свято, і воно має бути у кожної дитини. Я постійно живу цією справою — дарую дітям сонце в темряві. Війна забрала в мене дітей, але не змогла забрати мене в них. Я обожнюю те, що роблю.

Приємно, що діти мене на вулицях стали впізнавати. Я їм так і кажу: «Якщо побачите Ростика в місті, то можете підійти, обійняти і сказати «Привіт»!

Найбільше боюся під час дослідів звуків тривоги, що діти не побачать того, чого дуже чекали. Але, дякувати ЗСУ, тривога майже ніколи не переривала процес. ЗСУ разом зі мною охороняють щасливі емоції дітей.

В одному із закладів я встиг показати всі досліди і прозвучала тривога. Ми пішли в укриття, але діти й там були щасливі, бо я був разом із ними.

— Дякуємо тобі за твій позитив і бажаємо успіхів у твоїй оригінальній справі!

— Щиро дякую!

Юлія КЛИМЧУК