Це почалося ще влітку 2000 року, коли Іринці (з етичних міркувань імена в матеріалі змінені) було лише чотири роки. Саме тоді її рідний батько, 33-річний Анатолій, мешканець Новограда-Волинського, вирішив залучити свою дочку до статевого акту.
Спочатку це були лише «пробні» доторкування, щоб збудити в дитини статевий інстинкт, а трохи згодом — і прямі статеві контакти, перед кожним з яких батько-виродок показував Іринці порнографічні карти та журнали.
Після кожної «близькості» гвалтівник наказував дівчинці про це нікому не розповідати. А в разі непослуху — погрожував побиттям.
Іринка перебувала в безпорадному стані, в повній мірі не усвідомлювала того, що з нею робить батько. Думала, може, так влаштоване життя, і всі татусі через чийсь примус змушені завдавати болю своїм донькам?
Проте, порушивши табу, вона розповіла матері про батькові «забавки».
— Та що ти таке говориш??! — вирячившись, мати не повірила доньці. — Що ти собі нафантазувала?!.
Дівчинка на якийсь час замкнулася в собі. Проте згодом про батькові «пристрасті» малеча повідала і своєму дідові, однак той також не повірив онучці.
— Ти що — кіна надивилася?!.
Про свої страждання Іринка розказувала і сусідам, але й ті не вірили. Лише з неабияким подивом дивилися на дитя. Мовляв, хіба може рідний батько та таке витворяти зі своєю донькою?! Та ще з таким пуцьвірінком!
Так тривало сім років. І усі сім років батько гвалтував свою дочку. І щоразу перед статевим актом той недолюдок демонстрував дитині порнографічні карти і журнали, а відтак роздягав малечу і ніс у ліжко…
Що робити, коли не вірить рідна мати, коли не вірить рідний дід і коли не вірять сусіди? Може, зрозуміє вчителька?..
У листопаді 2007 року Іринка про свої страждання розповіла класному керівникові. Вчителька з жахом вислухала ученицю. Звичайно, важко було повірити в почуте, але дану інформацію вирішила перевірити.
Того дня терміново була зібрана шкільна педагогічна рада. На неї запросили і дідуся Іринки.
— Ваша онучка розповіла нам, що її ґвалтує рідний батько. Вам щось відомо про це? — спитали в нього.
— Щось таке говорила, — невпевнено відказав дідусь. — Але я їй не вірив. А що — хіба це правда?..
Після того, як з дівчинкою провела бесіду шкільний психолог, було прийняте одностайне рішення: обстежити Іринку в гінеколога. Під час проведення медичного огляду факт сексуального насильства над Іринкою знайшов підтвердження. Про це одразу повідомили в правоохоронні органи. А незабаром у будинку діда, який проживав у одному із сіл Новоград-Волинського району, і де найбільше часу батько знущався над дитиною, в присутності понятих, працівники міліції провели належний огляд. Щоправда, дівчинка сама показала карти і журнали, котрі їй показував батько перед гвалтуванням. Також Іринка розказала й про те, де і як саме він це робив.
Мати не повірила доньці навіть і цього разу. Завзято захищала свого «вірного» чоловіка. Але так тривало доти, доки Іринці не надали слово на засіданні суду, що незабаром і відбулося.
Коли дівчинка детально і послідовно, без фальші в словах, почала розповідати про свої митарства, вже тоді мати схопилася за голову. Та що вже, після бою кулаками не махають…
Разом з тим, підсудний Анатолій ані до суду, ані під час нього своєї вини не визнавав.
— Я своєї дочки не гвалтував! — постійно твердив одне і те ж.
Проте, на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні, що відбулося 20 березня 2009 року, його вину повністю було доведено. Гвалтівнику рідної доньки, Анатолію, психічно здоровому чоловікові, присудили 8 років і 3 місяці позбавлення волі.
Однак з таким рішенням не погодилася обвинувальна сторона, яка вимагала більш суворого покарання для бузувіра (12 років позбавлення волі), тому й надіслала апеляцію до Житомирського апеляційного суду, де ця справа й чекає на розгляд.
Без сумніву, випадок приголомшуючий. Вчинки чоловіка, котрий сім років поспіль гвалтував рідну дочку, — ще з чотирирічного віку! — просто не вкладаються в голову і важко пояснимі. Це якісь тупі, тваринні інстинкти, за якими стоять аморальність, розбещеність, розпуста і втрата совісті. Тож, таких типів треба нещадно карати. І обвинувальну сторону цілком у цьому можна зрозуміти.