Таке добре і мужнє серце та ніжні руки юної фронтової медсестри Сіми Лінтман, допомагали пораненим воїнам повертатися до життя.
Вона — старша донька відомого в місті пічника, незадовго до війни закінчила Новоград-Волинську медичну школу і почала набувати практичних навичок медсестри у міській лікарні. А на третій день від початку війни дівчину мобілізують у діючу армію. Спочатку вона — медсестра військового шпиталю, а до вересня 1945 року — медсестра військового санітарного потяга №2, що обслуговував Білоруський фронт. Медики цього потяга приймали важкопоранених від фронтових шпиталів і везли їх у глибокий тил на лікування. Цей потяг неодноразово бомбили ворожі літаки, і після прямого попадання у потяг було багато поранених вбито. Доводилося збирати не тільки тіла убитих, а й голови, ноги.
«Сестричко! Допоможи», «Сестричко, вбий мене!» — ці вигуки під стукіт вагонних коліс надовго запам’яталися фронтовій медсестрі. Страх, страждання і смерть людей бунтували душу. Допомагала пережити труднощі щира дружба і підтримка всіх службовців потяга №2.
Під час одного з ворожих нальотів на потяг поранило у руку і ногу саму медсестричку. Підлікували у поїзді — і знову за роботу — таку необхідну захисникам Вітчизни.
«Не дай, Боже, пережити нікому те, що випало на нашу долю! Таке не забувається», — каже з хвилюванням Сіма Ізраїлівна. З болем у серці і сльозами на очах згадує жінка і свого меншого брата Наума, курсанта Тамбовського військового училища, який добився відправки на фронт, і в останньому листі до сестри писав: «Яке це щастя — захищати рідну землю!» Наум загинув у бою.
Після війни Сіма повернулася у рідне місто, якому віддала 46 років сумлінної праці у ТМО. Тут вона вийшла заміж за свого однокласника Михайла Меламеда, який щойно повернувся з японського фронту. Вже більше тридцяти років як він помер. А гордістю Сіми Ізраїлівни залишаються їхні сини — Яків та Ігор. Тільки живуть вони зі своїми сім’ями: Яків — у Німеччині, а Ігор — в Ізраїлі. Вони часто приїздять у Новоград-Волинський, запрошують матусю їхати з ними. Але марно!
У ці вересневі дні у колі синів, рідних та друзів у доброму настрої Сіма Ізраїлівна зустрічає свій чудовий ювілей — 90 років(!). Життєву силу доброго і мужнього серця цієї скромної жінки живлять рідна земля, любов і турбота синів та повага земляків.
Як вдячність за подвиг в ім’я Вітчизни, — ім’я Меламед Сіми Ізраїлівни вписується у Книгу Пам’яті України, серіалу «Переможці».
Довгії літа Вам, Сімо Ізраїлівно!
P.S. День народження С.І. Меламед — 10 вересня. Настрій у неї оптимістичний, вона радіє спілкуванню з людьми. Добре виховані і її внуки, як і сини.