НА ЗАПИТАННЯ ВІДПОВІДАЄ ІГУМЕН УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ — АЛІПІЙ:
— Слава Ісусу Христу! Я віруюча християнка, мені 30 років, нарешті я зустріла людину, в якої такі ж життєві погляди та цінності, спільні інтереси… Ми дуже кохаємо одне одного, але він мусульманин, чи можемо ми створити сім’ю, якщо так, то що для цього потрібно?
— Господи, благослови! Мусульманину дозволяється одружуватись на християнці, але за умови, що дітей він має виховувати у Ісламі і, окрім жінки християнки, мають бути жони мусульманки. Або жінка має прийняти Іслам.
Церква не благословляє брак між християнами і мусульманами. Вважає такий брак самочинним, що не призведе до добра і не стане спасительним.
Отже, спершу має Ваш обранець стати християнином і прийняти Хрещення. Тільки тоді ви зможете одружитися.
— Доброго дня, Отче! Хочу запитати Вас, в яких випадках потрібно цілувати руку Священнослужителя, в яких ні? Наприклад, коли йде Причастя, то ті, хто вишикувався в чергу після сповіді, після прийняття причастя і поцілунку Хреста, цілують руку батюшки або в завершенні служби, після того, як цілують Хреста. Чи обов’язково це потрібно робити? Якщо так, то чому? І чи завжди необхідно це робити? Щиро дякую за відповідь.
— Господи, благослови! Цілування руки священику має дуже далеку історію і походить ще з дохристиянських часів, коли в античному середовищі було за звичай цілувати руку батькам, спасителям, благодійникам, господарям і вчителям. У цьому ритуалі завжди було надто багато значень, які прийшли й до нашого дня у своїй первісності: подячність, готовність служити, покора, захват.
У Християнську епоху сюди примішалося ще й благоговіння перед служителем Таїн Божих. І цілування руки священика стало значити цілування не особистості священика, а вже самої дісниці Христової!
Коли саме можна цілувати руку батюшці, а коли не треба, — визначає звичай, а не Типікон.
За звичаєм, цілують ієрею дісницю, коли просять індивідуального благословіння. Або при дійствах богослужбових, як-то: помазанні єлеєм на Утрені, при отриманні з руки священика благословенного хліба чи просфори, антидору, чи іншого благословення (наприклад, іконки, хрестика тощо). Під час цілування Хреста наприкінці Літургії треба теж цілувати руку священику, та якщо ви були причасниками, то маєте перед цим обов’язково запити. А от під час Причастя причасники не цілують руки батющці, а тільки святу Чашу з Дарами, нижній її край. Хоч я залюбки відмінив цей небезпечний звичай, що іноді призводить до трагедії, бо люди іноді не розраховують і з надмірним усердям прикладаються до Чаші, а священик може не втримати Святі Дари, і ті переливаються. Такі випадки, на жаль, траплялися неодноразово.
— Чи можна хрестити дитину в православному монастирі? Вінчались ми в звичайній православній церкві. На хрещенні дитини в монастирі наполягає чоловік. Я б хотіла похрестити в тій же церкві, в якій ми вінчались. Чи можна хрестити в суботу?
— Господи, благослови! За Канонами, у монастирях не мають ані хрестити, ані вінчати. На жаль, у останні часи про це стали забувати. У суботу Хрестити можна, як і у будь-який день тижня.