Якщо по відношенню до більшості птахів ми відчуваємо лише позитивні емоції і теплі почуття, вважаючи їх пернатими друзями, то ворони до їх числа, безумовно, не належать. Ворони жили поруч з людьми і стосунки між ними завжди були неприязними. Моя мати, 1921 р.н., яка проживає по вул. Тимошенка, згадує: на Миколаївщині, де минуло її дитинство, є залізнична станція Людмилівка. Поруч був розташований зерновий елеватор, на який у 1933 р. звозили зерно, відібране у селян. Під’їзди до елеватора були густо всипані зерном, яке висипалося з дірявих мішків. Несвідомі, голодні діти пролазили під дротом, щоб набрати в жмені зерна, перемішаного з землею, аби врятувати себе та своїх близьких від лютої голодної смерті. Проте бійці свій хліб недарма їли і стріляли з вишок вельми влучно. Не було для ворон ситнішого року, ніж 1933-й. Кажуть, що живуть вони до 100 років, то цілком можливо, що і зараз під нашими вікнами каркають живі свідки тих подій. Та і стрільці влучні, напевно, ще є живі, пенсії чималі отримують від українського платника податків.
За останні роки популяція ворон у багато разів збільшилась. Кількість їх у наших містах перевищує всі розумні межі. В Москві витрачені величезні кошти, аби розвести яструбів, пугачів та інших хижаків, це сприяє скороченню чисельності ворон. Хижі птахи — вбивці одиноких ворон, а проти зграї безсилі. Я не раз бачив, як група ворон так обробляла яструбів та шулік, що від них лише пір’я летіло. Завдяки воронам, що дуже люблять поласувати чужими яйцями та пташенятами, різко зменшилась популяція дрібної пташиної братії: зараз на вулицях міста не зустріти синиць. Та що синиці, горобці стали рідкістю, хоч в Червону книгу їх занось. А пригадайте, коли востаннє ви бачили звичайного снігура? А чи пощастить ще його побачити? В місті вже не почути пташиного співу — лише каркання отих химер-ворон, що півнеба закривають. А щовечірній приголомшуючий їхній гамір і гомін в парках і скверах, коли вони влаштовуються на ночівлю, теж, знаєте, не для слабких нервів.
Час від часу в засобах масової інформації з’являються повідомлення про загибель людей, внаслідок отруєння чадним газом. Ці страшні випадки теж стають можливими завдяки воронам, які засмічують димарі, скидаючи в них різний непотріб. Людей за вбивство садять у тюрми, а на ворон за це саме уваги не звертають, вважаючи ці трагічні випадки перстом долі.
Це дуже хитрі і обережні птахи. Ворону важко вполювати. Вони прекрасно розуміють, чого їм чекати від людини, і приймають превентивні міри безпеки. Придивіться до них уважніше. Якщо ви просто йдете вулицею, ворони, здається, вас просто не помічають і можуть підпустити на 2-3 м. Але варто вам зупинитися і пильно глянути на них, вони відразу відскакують метрів на 5. Нахиліться за каменем, і ця відстань збільшиться до 20 м. Сили людини та її снайперські можливості воронам чудово відомі.
Зараз вони переживають найважчу пору — зиму. Живуть за рахунок людини, харчуються на наших занедбаних смітниках та сміттєзвалищах. Через це природний механізм регулювання їх чисельності не працює, а популяція постійно і швидко зростає. А на літо воронячі хмари мігрують ближче до сіл, де до самої зими будуть продовжувати свої підлі справи. Скільки плодів селянської праці вони «з’їдять» безкарно — невідомо нікому, але я здогадуюсь, що цифри ці — астрономічні. А врахуйте шкоду, завдану нашим садкам, через те, що знищили в них ворони всіх синичок та інших мухоловок. У багатьох країнах світу штучно розводять земляних черв’яків, які підвищують родючість землі. А українці в ХХI столітті милуються воронами, захоплюючись їхньою кмітливістю, які вслід за трактором, що оре, вибирають із землі всіх черв’ячків.
У 70-ті роки минулого століття на екрани вийшов фільм «Птахи». Це була «страшилка» А.Хічкока, в якій показано, як на мешканців американського міста напало безліч чайок, перетворивши їх життя на жах. Якщо ми негайно не відчуємо всієї небезпеки вже існуючої проблеми і негайно не приймемо заходів по боротьбі з воронами, — нам не уникнути ще більшого жаху. Якщо темпи їх розмноження збережуться, то через декілька років ви з магазину буханця хліба додому не донесете — ворони у вас із рук його видеруть і на додачу ще й очі повидовбують.
І це не фантазії і не перебільшення! Вони перетворять хлібні лани на пустелі. А добавте ще інфекційні хвороби, які можуть переносити ці «летючі щури».
В Європі нема воронячої проблеми. Впорядковані і закриті смітники, високі санітарні вимоги та норми є для ворон стримуючими факторами розмноження. У Німеччині дозволено стріляти ворон з пневматичної зброї до 6-ої ранку. В колишньому СРСР мисливців за здані воронячі лапки преміювали безкоштовним патроном. З дитинства пам’ятаю, як відстрілювали цю нечисть прямо в гніздах, в парку біля Будинку офіцерів. Було це, наголошую, ще тоді, коли не була їхня кількість настільки небезпечною. Вороняча проблема є загрозливою для України і потребує рішучих кроків для її вирішення. А рішеня може бути лише одним — безжалісне і планомірне знищення летючої нечисті усіма можливими засобами. В першу чергу, це відстріл і отруєння. Також можна використовувати пастки. І не може бути жодних виправдань бездіяльності, що це негуманно, що «птічку жалко». Повторюю, ще пару років зволікання, і в Україні звичайного горобця вдень з вогнем не знайдеш. А це вже буде екологічна катастрофа. Основна і головна зброя проти ворони — не рушниця, а мітла і віник. Забезпечивши належний санітарний стан смітників, ми позбавимо їх невичерпних джерел безперебійного харчування.
Міська владо! Це в ваших можливостях? Чи ми, українці, вже й звичайним воронам не здатні протистояти?
P.S. А от якби один з українських політиків-кандидатів у президенти проголосив одним з пріоритетів у своїй діяльності тотальну війну з воронами, — чи не додало б це йому 3% голосів? Наприклад, від автовласників, котрі не встигають змивати зі своїх автівок їдкі воронячі екскременти. До речі, це — натяк і для майбутніх кандидатів у мери.