Вже осінь скинула одежу,
Наряд зимовий приміря,
Мої літа летять у вирій,
Зима у гості завіта.

Роки промчались непомітно,
Краса і юність відцвіли,
Життя за осінь повертає,
Я мужньо жду зими.

Зробив в житті усе вагоме —
Свої літа я марно не прожив,
Зростив дітей, маю онуків,
Їм шлях у світ відкрив.

Не знаю, скільки буду жити,
Цю землю душею обіймати,
Бо доля кожного є різна,
Урожай життя свого збирати.

СИНОВІ

Розкажу тобі я, сину, Що земля у нас одна, А на землі є Україна — Найдорожча нам вона. Україна — це Родина, А родина — це сім’я, У сім’ї зростає сила, Що дала її сім’я. У сім’ї завжди є батько, Мати в ній завжди свята, У такій сім’ї є діти, І в добрі вона зросла. Скільки є в пучку калини, Так зростає і сім’я. Виростають всі з дитини, І з’являється рідня. У нас край — чудовий, У нас неба — висота, У нас є Дніпрові кручі, Є Говерла й пісня солов’я. У нас є Дніпро і гори, І степів безмежна широта, У нас є річки і море, І в житті надія золота. Тут живе багато люду, З багатьох доріг прийшли, Але є основа — українці, Що свою державу зберегли.

У нас є земля родюча, На ній наші пращури жили, На ній все багато родить, Тільки б в правді ми були. Навчись так її кохати, Як ті квіти у саду, Так, як любить тебе мати, І усю твою сім’ю. Щоб любити Україну, — Вивчи рідну мову, Посади вербу й калину, Люби пісню нашу калинову. Запитай мене, синочку, Чому усе навколо цвіте? То є наша Україна І її надбання — все твоє. А ще, сину, нагадаю, Україну треба захищати, Берегти від ворогів, Як за рідну матір постояти. Україна — це наш рай, Кращого ніде не знаю, Наша славна Батьківщина І не кожен в світі таку має. Петро ФАТЕНКО