Радониця — радість воскресіння померлих. Тиждень 2-й після Пасхи. У вівторок другої седмиці після Пасхи, через день після Фоминої неділі (Антипасхи), Православна Церква встановила поминання спочилих, перше після свята Пасхи. Цього дня християни ніби розділяють пасхальну радість про воскресіння Спасителя з членами Церкви, котрі вже залишили цей світ. За свідченням святителя Іоанна Златоуста (IV ст.), це свято відзначалося на християнських кладовищах ще у давнину.
Етимологічно слово «радониця» сходить до слів «рід» і «радість», причому особливе місце Радониці в річному колі церковних свят — одразу після Світлого пасхального тижня — ніби зобов'язує християн не сумувати та не нарікати з приводу смерті близьких, а, навпаки, радіти їх народженню в інше життя — життя вічне. Перемога над смертю, отримана смертю і воскресінням Христа, витісняє смуток про тимчасову розлуку з рідними.
Саме на Радоницю існує звичай святкування Пасхи на могилах покійних, куди приносять фарбовані яйця та інші пасхальні страви, де звершується поминальна трапеза, і частина приготовленого віддається убогій братії на помин душі. Таке спілкування з покійними, виражене через звичайні дії, відображає віру в те, що вони і після смерті не перестають бути членами Церкви Того Бога, Який не «є Бог мертвих, але живих» (Мф. 22, 32).
Стосовно ж звичаю відвідувати кладовища в самий день Пасхи, що розповсюдився останнім часом, то він суперечить найдавнішим встановленням Церкви: аж до дев'ятого дня після Пасхи поминання спочилих ніколи не звершується. Якщо людина вмирає на Пасху, то її ховають особливим пасхальним чином. Пасха — час особливої і виняткової радості, свято перемоги над смертю і над всякою скорботою і печаллю.