У МІСТІ ЗРІЗАЛИ НА МЕТАЛОБРУХТ ПАМ’ЯТНИК НА МОГИЛІ НЕВІДОМОГО СОЛДАТА

Проводячи обстеження військових поховань у рамках чергового етапу акції «Забуті могили», приуроченого 65-ї річниці Перемоги, автору з першого разу не вдалося знайти могилу невідомого солдата по вулиці Смолківській (реєстр. №4/2218). При повторному виході, 9 квітня цього року, з’ясувалося чому — пам’ятник на могилі невідомого солдата зрізано на металобрухт. Історія цього поховання є певною мірою символічною.
Кінець серпня 1941-го. Під час нальоту радянської авіації на залізницю Житомир-Новоград-Волинський у районі с.Смолка, під удар випадково потрапив потяг із радянськими військовополоненими. Скориставшись певною панікою серед охорони, двоє військовополонених спробували втекти. Один — в районі казарми Смолка, 185 км, другий — в районі сучасної вулиці Смолківської. Першому вдалося приземлитися, але він був помічений охороною і застрелений. Його останки були випадково знайдені наприкінці 90-х років і перепоховані. Другий — при спробі втечі потрапив під колеса потягу, йому відрізало ногу. Саме цього солдата підібрали місцеві мешканці (тоді у тому районі знаходився хутір із трьох хат). Німці, котрі проводили зачистку вздовж колії, побачивши, що він вже присмерті, залишили його помирати в одній із хат. Невдовзі солдат, не приходячи до тями, дійсно помер. Мешканці хутора поховали його біля залізничної колії і почали доглядати за могилою. Коли їхні діти — діти війни — підросли, працювали на ремзаводі, вони виготовили з ободу колеса хрест і встановили його на могилі. На їх прохання до 30-річчя Перемоги на ремзаводі був виготовлений невеликий пам’ятник у вигляді вітрила і встановлений заміть хреста. Тільки у 1991 році, при проведенні паспортизації військових поховань, у військовому комісаріаті була отримана інформація про існування цього поховання. Воно було обстежено, опитані свідки, сфотографовано. Відразу виникла пропозиція про перепоховання солдата, але місцеві жителі категорично відмовилися — «нашу могилу не віддамо». Тому військовим комісаріатом, згідно з директивою міністра оборони, було прийнято рішення: зареєструвати цю могилу, як військове поховання, враховуючи думку людей не перепоховувати, а запропонувати міській владі упорядкувати цю могилу, встановити над нею шефство учнів ЗОШ №10. Була заповнена відповідна облікова картка у 4-х екземплярах, завірена військовим комісаром і міським головою, 2 екземпляри направлені до Києва і Житомира, один — залишився у міськвиконкомі. Потім М.І.Супрунов майже щорічно пропонував людям перепоховати солдата, але постійно отримував відмову. Після М.І.Супрунова місцева влада про цю солдатську могилу… забула. Трохи більше двох років, як помер останній доглядач — дитина війни. Через деякий час вандали чи то побачили, чи знали (якщо з місцевих), що могилу доглядати вже немає кому, — зрізали пам’ятник на металобрухт, заробивши на цьому аж… 40 гривень! Невже саме така ціна пам’яті про загиблого воїна?
Автору особисто болісно це бачити. Адже це був останній пам’ятник загиблому солдату на терені міста — скромне, але красномовне свідоцтво правдивої людської пам’яті про Велику війну, наших дідів, прадідів і батьків, загиблих на ній і, як з’ясувалося… навпаки — офіційного забуття.