У перші сонячні та по-справжньому вже весняні дні березня новоград-волинці відзначили 197-му річницю з дня народження поета, художника, революціонера Тараса Шевченка. Тож, 9 березня, за доброю традицією на урочистий мітинг та покладання квітів до пам’ятника Кобзарю зібралася громадськість міста та району на чолі з керівництвом, а також представники громадських організацій, політичних партій, студентська та учнівська молодь.
Особливої піднесеності та урочистості зібранню надали учасники народного ансамблю пісні та танцю «Полісся», котрі виконували пісні на слова Тараса Шевченка. Після слів великого Кобзаря так натхненно, щиро та сердечно звучали виступи тих, хто нині має щастя жити саме в тій вільній державі, про яку палко мріяв і писав Тарас Григорович. Зокрема, міський голова Володимир Загривий розпочав свій виступ із рядків, що і нині є особливо актуальними:
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю,
Не шукайте, не питайте
Того, що немає.
Згадав Володимир Іванович і слова Лесі Українки: «На що даремнії надії? Назад нема нам вороття. Берімось краще до роботи, змагаймось за нове життя». Я, зауважив Володимир Іванович, як міський голова, робитиму все для того, щоб створити нормальні умови для конструктивної, плідної праці у Новограді-Волинському. У нас накопичилося багато проблем, якими будемо займатися. Маємо повернутися до тієї концепції, яку, свого часу, у 90-х роках почали впроваджувати. Якщо пам’ятаєте, то приміщення поштової станції, де зупинявся Тарас Григорович Шевченко, мало бути музеєм. І ми будемо над цим працювати. Хочемо подякувати Миколі Олексійовичу Іванюку, колишньому мерові Новограда-Волинського, котрий довів до логічного завершення встановлення в нашому місті пам’ятника Тарасу Шевченку.
Зі словами шани та вдячності Кобзарю виступили голова Новоград-Волинської районної ради Франц Весельський, представники міських та районних осередків політичних партій.
Після урочистостей відбулися літературні читання, на яких наші земляки не просто читали власні поетичні твори, а неначе звіряли своє життя та творчість за Кобзарем.