Близько першої години ночі до відділу міліції зайшов чоловік і налякано повідомив:
— Там труп! Я прокинувся, а він — мертвий!
Цього чоловіка в міліції добре знали. Це був тридцятип’ятирічний, раніше судимий, Олексій Черенок.
— Їдьте і подивіться, бо скажете, що я його завалив, — дихаючи перегаром, настоював Черенок.
— Який труп? — ліниво позіхнув черговий. — Іди проспися, а то в нас переночуєш!
— Я не брешу. Філософа вбили.
Черенок почав запевняти, що в одному із будинків він випадково виявив труп В’ячеслава Петровського на прізвисько «Філософ». Черговий офіцер, котрий добре знав, що за цією адресою частенько збираються любителі випивки, дав команду оперативній групі на виїзд.
Прізвисько «Філософ» В’ячеслав Петровський отримав цілком заслужено. У свій час він закінчив філософський факультет одного з університетів, отримав відповідний диплом і навіть деякий час устиг попрацювати за фахом.
Крім того, будучи людиною начитаною, він володів феноменальними здібностями. На слух міг без заминки назвати кількість букв у будь-якому тексті, прочитаному або продекламованому скоромовкою. Проте, життя В’ячеслава добряче потріпало. За фахом він уже не працював і, щоб мати шматок хліба, мотався по Радянському Союзу. Одного разу доля його звела з відомим ілюзіоністом Вольфом Мессінгом, котрий опинився на гастролях у невеликому провінційному містечку. В’ячеслав продемонстрував тому свої унікальні здібності. Здивований маестро запропонував незвичайному хлопцеві спробувати виступити в якості помічника в перервах між своїми «фокусами» і запросив до Москви. В’ячеслав погодився, однак випробувальний термін, призначений великим провидцем, не витримав, запив, і вони розбіглися. Потім ця хвороба, притаманна багатьом талановитим людям, супроводжувала все його життя…
Він жив у маленькій батьківській хаті зі старенькою матір’ю. Два молодших брати служили офіцерами, сестри також були далеко. Мати потребувала допомоги, і В’ячеслав її доглядав до самої смерті. Але будинок став притулком для всіх, кому не було де випити і переночувати. Восени минулого року до хати Петровських попросився молодий чоловік із сусіднього району. Незважаючи на заборони сестри, котра часто відвідувала брата, В’ячеслав відмовити хлопцю не міг. Навіть не брав грошей за квартирування. Проте, молодий чоловік, як з’ясувалося, до смерті Філософа причетності не мав…
При огляді на тілі Петровського ­виявили кілька рубаних поранень, у тому числі на обличчі, голові і шиї. Містом поповзли чутки: мовляв, нещасній жертві вбивця відрізав голову. Знаряддя вбивства, сокиру, знайшли на місці пригоди.
За підозрою у скоєнні злочину оперативники затримали того ж нічного візитера — Олексія Черенка. При поверховому огляді на його одязі були виявлені засохлі плями крові. Потім експертиза встановила, що це кров потерпілого.
— Я нікого не вбивав, — заперечував затриманий Черенок.
— А звідки тоді кров убитого на вашому одязі? — допитувався слідчий.
Черенок, чухаючи голову, зрештою зізнався:
— Я нічого не пам’ятаю.
Але обставини того вечора добре пам’ятали інші…
…Того дня Петровський сходив до поліклініки. Коли повернувся, — до хати почали один за одним сходитися знайомі. Серед них був і Черенок. Через свій скандальний характер він у компанії був небажаною персоною. Ось і тепер, добавивши спиртного в домі Петровського, він почав до всіх чіплятися. Прискіпався і до Філософа:
— Куди ти заховав мою горілку?
— Я щось не врубаюся, — обурився В’ячеслав. — Яку горілку? І хто мені її приносив?
— Я її приносив! — стис кулаки Черенок.
Хтось із компанії, бачачи, що йде до бійки, запропонував Черенку по-доброму покинути дім. Але той відмовився. Його вже хилило до сну.
— Нехай лишається, — доброзичливо відреагував Філософ. — Ляже на моє ліжко і поспить. На вулиці холодно, усе ж таки осінь.
Між тим, хто в цей час був у хаті, не бажаючи мати справу із задерикуватим Черенком, почали розходитись. Злякавшись, пішов із дому і квартирант. Він заховався в сараї і звідти стежив, коли геть забереться Черенок. Але згодом там і заснув. А коли прокинувся і зайшов до хати, — там уже була міліція…
Про те, що сталося в будинку між Петровським і Черенком, можна лише здогадуватися. Картину того, що там відбувалася, довелося змоделювати з показів учасників застілля і квартиранта.
Сварка між господарем і «гостем» Черенком, швидше за все, виникла через якусь дрібницю. Не виключено, що через ту саму міфічну горілку. Не задовольнившись поясненнями Філософа, Черенок схопився за сокиру. В основному бив по голові. Бризки крові потрапили на одяг Черенка.
Коли господар перестав подавати ознаки життя, жорстокий гість кинув сокиру і ліг спати. Через деякий час, трохи протверезівши, зрозумів, що накоїв, і, щоб створити собі алібі, пішов до міліції.
Судячи з усього, Петровський прожив ще декотрий час і, зоставшись без допомоги, помер у страшних муках. Так завершилося життя Філософа, просто непоганого чоловіка — третього із синів колись великої дружної сім’ї…
На похорони В’ячеслава Петровського зібралося немало людей. Схиливши голови, стояли його знайомі. Жалібно зітхали жінки. Поховали Філософа поряд з матір’ю, котру за життя він любив і не ображав. На відміну від багатьох безшабашних синів, ніколи не вимагав у старенької грошей на спиртне. Своє невдало складене життя він і сприймав по-філософськи...
Черенок зараз перебуває в очікуванні суду. Позиція його зовсім не покаянна. Він заявляє, що нічого не пам’ятає.
Судмедекспертизою він визнаний осудним. Максимальний строк покарання — до 15 років позбавлення волі.