Уже стало традицією випускників ЗОШ зустрічатися через 5, 10, 20 років. А ось через... 48 років — це дивина! Саме про таку зустріч, що відбулася 28 травня, і хочеться розповісти. Організував зустріч своїх однокласників, котрі закінчили Піщівську школу у 1963 році, Володимир Москалець. Допомагала йому Галина Андрійчук — чудова мати, хороша жінка. Ми любимо своє село Піщів, де все таке рідне і близьке серцю ще з юних літ, з найперших дитячих спогадів. Це — наш рідний дім, куди ми повертаємося з усіх життєвих доріг і стежин. Тут — коріння нашого роду, що дає наснагу жити і радіти життю у всіх його проявах і розмаїтті. М’яким щемом, хвилюванням, смутком за чимось втраченим і неповторним проймаються наші серця.
Не можна було без хвилювання дивитися на дорослих, красивих, елегантних, учнів старшого віку, котрі тепло вітали один одного.
Володимир Шишак — поважний, стриманий чоловік, Ганна Музика — весела, симпатична жінка, мешкає у Запоріжжі, Надія Мосійчук — розсудлива, живе у Броницькій Гуті, Галина Тарасюк — стримана жінка, Анатолій Максименко — підприємливий, заробляє гроші для достойного життя своєї сім’ї, турбується про життя людей, Марія Романюк — щаслива у сімейному житті, живе у Кам’яному Броді, Тетяна Гуменюк — весела, лагідна, з усмішкою на вустах, Галина Андрійчук — привітна, поважна жінка, Володимир Москалець — хороший чоловік, батько, наставник молоді, Валентина Деюн — приїхала з Миколаївської області, скромна, симпатична жінка, поруч зі мною сидить Ольга Косянчук — врівноважена, привітно усміхається, згадує все хороше, Валентин Безрук передав вітання, але приїхати не зміг з міста Харкова.
Дорослі, з сивиною на скронях, згадували веселі шкільні роки, туристичні походи. Радість зустрічі на мить була овіяна смутком, коли запропонували вшанувати хвилиною мовчання пам’ять тих, хто не дожив до цього дня, кого вже немає серед нас. А їх, на жаль, уже семеро в цьому класі — Іван Куций, Людмила Партицька, Надія Пасічник, Галина Деюн, Ніна Михайлюк, Ганна Яскула, Микола Михалюк.
Сьогодні немає Олександра Васильовича Прокопчука — директора школи, а його школа продовжує започатковане ним, зберігає традиції, народжені під його керівництвом. Світла пам’ять про вчителів залишається надовго в наших думках, серцях, для кого вони сіяли мудре, добре, вічне. Вічний спокій вам, близькі серцю люди.
Кожен звітував про своє особисте життя, про внуків. А яка зустріч без пісні і танцю. Наступна частина продовжувалася у кафе. На бенкеті демонстрували чудові танці, прекрасні манери, вміння говорити компліменти. Тут лунали пісні з далекої юності та українські народні. А який прекрасний дует — Володимир Шишак і Ганна Тарасюк.
До нас звернулася Надія Антонівна зі словами: «Я рада, що дожила до цієї зустрічі. Горджуся вами, що ви — достойні люди. І у цьому є частка моєї роботи».
Ми вдячні Надії Антонівні за те, що ввела нас у прекрасний світ життя, навчила розуміти і поважати людей. Дякуємо вчителям за те, що ставилися до нас, як до рідних дітей, що бачили в нас дорослих людей. Кожен з нас досягнув своєї мети. З 24 випускників 20 — мали вищу освіту.
Мені хочеться звернутися до нинішнього покоління, до випускників. Майбутнє ми творимо всі: авіатори, лікарі, вчителі, машинобудівники, інженери, зоотехніки, академіки. Всі професії — чудові, цікаві. Важливо бути хорошою людиною, любити свою роботу. Не марнуйте часу, придивляйтеся до життя, шукайте своє щастя, і воно прийде. Хай зустріч через роки довгої розлуки принесе колись і вам таку радість, як нам. Хочеться висловити подяку організатору цієї зустрічі — Володимиру Васильовичу Москальцю.
Прощалися з єдиним бажанням дожити і зустрітися у 2018 році. Щасти вам у подальшому житті, мої дорогі однокласники.