Поки скептики монотонно пили гарячий чай у затишних робочих офісах чи на теплих кухнях, справжні ентузіасти, під супровід восьмиградусного морозцю та його подружок-сніжинок, прийшли по порцію здоров’я на водойми. Великий східняк — так назвали свій цьогорічний заплив новоградські «моржі».
І дійсно, навіть далеким від екстремального пірнання людям, котрі 19 січня, на Водохреща, змогли спостерігати натовпи на берегах Случі та Смолки, було зрозуміло: охочих зануритися у крижану купіль цього року — хоч відбавляй! Звісно, «відбавляти» ніхто нікого не збирався — на здоров’я усім! Інакше цього благословенного дня, коли християни відзначають Хрещення Господнє, і вода вважається цілющою, — просто не може бути.
МИ ДО НИХ — НА МОРЕ, А ГОСТІ З ПІВДНЯ УКРАЇНИ ДО НАС — У КРИЖАНУ ОПОЛОНКУ!
У компанії, до якої ми завітали на свято, пірнання відкрив серйозний і небагатослівний «морж» Володимир, із 15-річним стажем. Вийшовши з води, він коротко і ясно засвідчив: «Вода мокра, а так — усе нормально. Головне, щоб ноги одразу вдягти у теплі вовняні шкарпетки».
Чим холодніше на вулиці — тим більший кайф отримуєш від занурення у воду. Про це в один голос говорять досвідчені пірнальники. Володимир Вансович уже п’ять років поспіль приходить на Водохреща до ополонки, а цього року вже вдруге привів із собою сина Олександра. Хлопець зауважив, що торік було тепліше, а цього разу довелося трохи змерзнути. А батько, не без гордощів за себе і сина, додає «Наче мільйон голок пронизали тіло після занурення, але сила і гордість охоплює неймовірна, бо ти це зробив!»
Серед тих, хто це зробив уже вдруге у своєму житті, і наш колега — керівник комп’ютерного центру Євген Луконін. Хоча його заклики до колективу скласти йому компанію досі успіхом не увінчалися… Ми ж із фотокореспондентом підтримували колегу морально!
Цікавий факт: серед пірнальників виявилися ще й гості… з півдня України! Микола Андрійович зі Скадовська (Херсонська область) пояснив: «Море — не річка, рідко замерзає. Тим паче, що у нас традиція пірнати у воду на Водохреща не набула такого розмаху і завзяття. Приїхав на Случ по справжні враження!»
Подружжя Сівачів прийшло на річку разом із друзями. Першим на екстрим зважився чоловік Руслан, а от дружина Людмила вагалася. Проте, запевнила нас, що обов’язково теж пірнатиме, якщо не цього року, то наступного: «Куди Руслан — туди й Людмила!».
Справжньою зіркою крижаного запливу стала дівчина Таїса — одна з небагатьох представниць прекрасної статі (пірнальниць-екстремалок значно менше), котра наважилася на сміливий крок. Вийшовши з ополонки та загорнувшись у рушник, її спокійна реакція (дівчина стояла у самих лише вовняних шкарпетках, чобітках та шапочці) контрастувала із метушливим натовпом чоловіків-«моржів». Такі вже ми, жінки, сильні у своїй слабкості…. Хоч я, наприклад, на пропозицію кинути блокнот і зануритися у крижану воду не пристала. Тож, разом із усіма іншими, схиляюся перед силою характеру кожного, хто на це спромігся: вперше чи в п’ятнадцяте… Доброго здоров’я й наснаги усім!
P.S. — А ви чому з блокнотом? — запитали мене.
— Збираю інформацію для газети.
— А ми думали, що утоплеників записуєте...