Захворюваність на герпес в Україні, за попередніми даними, сягає 120-200 осіб на 10 тисяч населення, а в країнах СНД щорічний приріст хворих з герпетичною інфекцією становить майже 20 млн. осіб за рік. На сьогодні вірусом простого герпесу інфіковано понад 90% населення земної кулі, майже 20% мають його клінічні вияви, що створює серйозну медико-соціальну проблему сучасності.
Інфекція сечостатевих органів (генітальний герпес) сьогодні є однією із найпоширеніших інфекцій, які передаються статевим шляхом.
Водночас обліку підлягають лише симптоматичні форми захворювання. Генітальний герпес характеризується різноманіттям клінічних проявів, хронічним рецидивуючим перебігом та різноплановими ускладненнями, зокрема запальними процесами органів малого таза, порушеннями репродуктивної функції, внутрішньоутробним інфікуванням плода та новонародженого, а також ускладненням перебігу інфекції іншої етіології. Крім того, хронічний перебіг із частими рецидивами може спричинити суттєві психоматичні розлади.
Поширеність генітального герпесу значно вища, ніж інфекцій спричинених вірусом попіломи людини, гепатиту В, ВІЛ.
Генітальний герпес відрізняється від інших хвороб цієї групи довічним виявленням збудника в організмі людини (латенція), що визначає високий відсоток формування рецидивних форм хвороби.
Герпетичні висипання на статевих органах, що супроводжується свербежем, печінням і нездужанням, які повторюються протягом багатьох років, часто перешкоджають створенню сім'ї, порушують нормальне статеве життя, можуть призводити до неврастенічних та депресивних станів. У жінок із тенденцією до безсимптомного перебігу генітального герпесу частіше спостерігаються інші ускладнення — часті викидні та зараження плода. Первинне інфікування чи рецидиви під час вагітності можуть призвести до внутрішньоутробного зараження, до ушкоджень, після яких подальший розвиток плоду стає неможливим або супроводжується тяжким ускладненням, а інфікування під час пологів може бути причиною тяжких неонатальних та постнатальних захворювань новонароджених. Наслідком внутрішньоутробного інфікування плода або інтранатального інфікування новонародженого можуть бути каліцтва, розумове недорозвинення дитини і навіть летальний кінець.
Єдиним засобом на сьогодні, який запобігає передачі герпетичної генітальної інфекції, є бар'єрні контрацептиви (презервативи), але і вони не забезпечують 100% захисту.
Тактика лікування хворих на рецидивуючий генітальний герпес зумовлюється частотою рецидивів і тяжкістю клінічних симптомів захворювання, станом імунної системи, психосоціальними факторами та ризиком передачі інфекції партнеру чи інфікуванню плода або новонародженого, а також економічними аспектами терапії.
Таким чином, комплекс заходів, спрямованих на зниження захворюваності на генітальний герпес, має включати диспансеризацію та консультування пацієнтів з інформуванням щодо активного та безсимптомного перебігу, обстеженням статевих партнерів, своєчасним підібраним лікуванням згідно з клінічними протоколами, призначенням в разі потреби запобіжної терапії на основі сучасних противірусних препаратів, а за тяжкого перебігу захворювання — і тривалу профілактичну терапію.