Події, що відбулися в українському парламенті протягом кількох останніх днів, у пересічного українця викликають не просто подив, а щире і цілком обгрунтоване обурення. Адже народні обранці, нехтуючи будь-якими законами і регламентами, що ними мають керуватися, нахабно і безцеремонно «протягнули» мовне питання. По суті, підписавши цим вирок українській мові як державній. Мовляв, а для нас — закони неписані. І скільки б не вигукував той же поліський дядько Петро, аж підстрибуючи від обурення коло екрану телевізора: «Та що ж це воно там таке робиться!», що ж там, у Верховній Раді, насправді робилося 2-4 липня 2012-го, йому збагнути не під силу. Власне, як і мільйонам інших українців, які напружено спостерігали цими днями за перебігом подій у парламенті.
Намагаючись все ж таки збагнути, як могло статися те, що сталося, знову згадую динаміку подій.
Отже, депутати Партії регіонів винесли на розгляд Верховної Ради законопроект про те, щоб надати російській мові в Україні статус офіційної. Намагаючись вкотре «пропіаритись», депутати-опозиціонери звинуватили Голову парламенту Володимира Литвина у тому, що спікер взагалі виніс на розгляд це питання, хоча, (і вони це прекрасно знали і розуміли), згідно з діючим законодавством, В.М.Литвин не міг вчинити інакше, бо всі питання, які виносяться, мають бути розглянутими. В.Литвин у відповідь виступив із заявою, в якій чітко висловив свою власну позицію: «У державі Україна має бути єдина державна мова», тому «мовний» законопроект було відправлено на доопрацювання — Комітетом ВР до нього на даний час було внесено більше двох тисяч поправок, і дане питання планувалося розглянути в жовтні-листопаді.
Однак, скориставшись тим, що 3 липня Володимир Литвин, перебуваючи на нараді у Президента, був відсутній у парламенті, засідання якого проводив його заступник — комуніст Адам Мартинюк, «мовне питання» поспіхом, без поправок, не дотримуючись жодних регламентів, було винесено на розгляд присутніх депутатів і ними, а, зрозуміло, що більшістю на той момент була сторона зацікавлена, проголосовано «за» — за те, щоб надати в Україні російській мові статус офіційної, причому, поправки до уваги не бралися і не розглядалися. Прибувши з наради від Президента і дізнавшись про те, що відбулося за його відсутності в парламенті, Володимир Литвин оголошує, що такий законопроект не підпише, висловлюючи власне обурення тим безчинством, що його «провернули» за спиною діючого спікера, (цитуємо очільника парламенту: «Один депутат сказав: «Ми розвели їх, як котят». Розвели, насамперед, мене, але, за великим рахунком, розвели Україну, розвели народ»). Володимр Литвин відразу подає заяву про свою відставку, виявивши цим свою принципову позицію.
Навколо мовного питання не стихають пристрасті — мирних і надзвичайно терплячих українців знову «розворушили». Зрозуміло, що, як наголошував неодноразово той же Володимир Литвин, таким чином намагаються відвернути нашу увагу від проблемних питань, які, дійсно, є першочерговими і вимагають до себе уваги. Нині ж увага прикута до «мовного» конфлікту. Штучно «роздутого» конфлікту — смію саме так висловитися, бо всім зрозуміло, що пристрасті довкола мови працюють на прямий розкол нашої держави.
Депутати в більшості своїй відмовчуються, наче нічого і не сталося, опозиція закликає до акцій протесту, і тільки один-єдиний політик — наш земляк, — Голова Верховної Ради України Володимир Литвин, намагаючись вкотре врятувати Україну від розколу, висловив власний протест тим подіям, що відбулися, — написав заяву про відставку. Зрозуміло, як непросто далося йому таке рішення, але цим В.М. Литвин знову підтвердив, що інтереси держави завжди ставить вище власних. Що ж, ми можемо повноправно пишатися таким земляком.