Ця історія трапилася ще четвертого січня. Мешканець селища Городниця зранку в місцевій лікарні отримав порцію сильнодіючих уколів і мав на 11 годину приїхати на прийом до лікаря в Новоград-Волинський.
На автостанції вже стояв автобус ПАЗ. Молодий чоловік зайшов до салону, дав водієві двадцять гривень за проїзд. Той дав йому здачі 6 гривень. Ніби все, як треба. Автобус вирушив із Городниці о 9.40.
Проте в дорозі (мабуть, через сильнодіючі уколи) городничанину зробилося зле. Він підійшов до водія і, торкнувши його за плече, попросив зупинити автобус.
Водій зупинив. Молодий чоловік вийшов із салону. Сумка впала на землю. Нахилився підняти, коли почув, як хлопнули дверцята і автобус поїхав…
— Він залишив мене серед лісу! — збуджено говорив у трубку городничанин. — Чому так вчинив — не розумію. Я був тверезий. Тільки погано було. Від уколів. Бо дуже сильні.
— Що ви робили далі? — запитую в чоловіка?
— Грошей у мене було впритик. Та і їхати до Новограда вже не було сенсу. Все одно запізнювався до лікаря. Ліс, холодно, ніде нікого. Скільки простояв — не знаю. Але потім зупинився лісовоз, який їхав по ліс до Дубників. Таким чином я доїхав додому. Потім одразу з дружиною почали дзвонити по автовокзалах, до прокуратури, до міської і районної влади. Ще кудись дзвонили. Але поки що ще нічого не добилися. Заяви писали.
Ми у свою чергу спробували зв’язатися з керівництвом автовокзалу, проте, нам відповіли, що минуло чимало часу, хоча водія, котрий того дня здійснював перевезення пасажирів з Городниці до Новограда-Волинського, знайти допоможуть.
І справді, дали телефон потрібного перевізника. У телефонній розмові з ним з’ясувалося, що він про даний випадок чув. Говорив із водієм, котрий того дня здійснював перевезення пасажирів за маршрутом «Червона Воля-Городниця-Новоград-Волинський».
— То він залишав хвору людину серед лісу? — запитую.
— Він говорить, що нічого подібного не було, — відказують мені. — Цей водій працює в мене на автобусі сім років. Зарекомендував себе з кращого боку. Спокійний, врівноважений чоловік. Не можна одразу писати все, що вам говорять.
— Ось ми й намагаємося розібратись у цій ситуації. Я би хотів поговорити з вашим водієм.
— Він зараз у рейсі. До речі, я дзвоню так званому потерпілому, але він трубку не бере.
— Було б добре їх двох звести докупи…
Задум здійснився. Через хвилин тридцять вдалося зв’язатися із чоловіком, який називав себе потерпілим у цій ситуації. У ці дні він проходив курс лікування на денному стаціонарі в Новограді-Волинському.
І ось — обидва перед нами. Городничанин розповів те, що й говорив до цього. Сів, заплатив за проїзд, їхав, стало зле, попросив зупинитися, вийшов і його залишили серед лісу, за селом Мала Цвіля.
Однак перевізник зробив уточнення:
— Коли ви вперше мені дзвонили, то говорили, що вийшли на зупинці в селі Мала Цвіля.
Городничанин на якусь хвилю замислився, а відтак швидко відказав:
— Ні, я пам’ятаю, що центр села ми проїхали.
— А хтось із ваших знайомих їхав тим рейсом? — втручаюсь я.
— Був один. Але я не знаю, чи він мене бачив.
— Якщо автобус зупинився на дорозі серед лісу і ви вийшли, то повинні були би всі пасажири звернути на це увагу. Чи не так?
— Не знаю…
— А у вас є номер телефону вашого знайомого?
— Немає. Але він восьмого числа поїхав у Москву.
Водій того рейсу (спокійно, врівноважено):
— Як таке може бути, щоб я висадив людину серед лісу? Після зупинки в Малій Цвілі і до іншої зупинки в населеному пункті я ніде не зупинявся. Так, трапляється в дорозі, що когось укачає, дитина хоче до туалету, звичайно, зупиняюся, але того разу нічого подібного не було. Та й хто взимку виходить у лісі? Це якби літом, — інша справа.
Ми в свою чергу, знаючи, що приватні таксисти намагаються випередити рейсові автобуси, забирають з Городниці пасажирів за помірну плату і везуть до міста, вирішили підійти здалеку. Тертя між нелегальними таксистами і перевізниками тривають вже давно. Хтозна, а раптом цей «потерпілий» є зацікавленою особою? Задаємо питання:
— А може, вам перевізники заважають?
Городничанин миттєво відреагував, навіть не давши собі осмислити запитане:
— Та що ви! Нікому вони не заважають.
Потім водій зробив зауваження молодому чоловікові:
— Ви сказали, що я вам дав з двадцяти гривень шість здачі. Такого не може бути. Проїзд від Городниці до Новограда-Волинського коштує тринадцять гривень. Тож, повинен був дати сім.
— Ні-ні, — замахав той руками. — Шість дали.
Одне слово, випадок неординарний. Городничанин стояв на своєму, що таки його залишали в лісі, а водій, у свою чергу, це заперечував. Хоча поволі пристрасті втихли. Дві сторони чи то втомилися від перепалок, чи то з чимось погоджуючись, наче мирно розійшлися.

До речі, поспілкувавшись із водіями на автовокзалі, почув чимало цікавих історій, які траплялися з ними в перші новорічні дні. За один рейс їм доводилося в дорозі зупиняти автобус по 10-15 разів. То комусь із пасажирів, котрі наковталися пива, захотілося «до вітру», то когось знудило після посиденьок і йому негайно треба було «поспілкуватися» з природою, комусь заманулося позбирати у січні грибів тощо.
Разом із тим читачі, очевидно, чекали іншої розв’язки цього випадку. Мабуть, виникне і слушне запитання: навіщо про це писати? Гадаємо, з метою повчання як для водіїв, так і для пасажирів. Адже у Кримінальному кодексі України є стаття 135 — залишення в небезпеці. У відповідності до цієї статті, завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов’язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, — карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.
Є засоби впливу і на пасажирів, котрі порушують порядок у громадському транспорті. Але в цій ситуації ми нікого не захищаємо і нікого не обвинувачуємо. Метою було застерегти як пасажирів, так і водіїв від необдуманих дій і можливих їх наслідків.