Про лікарів цієї спеціалізації рідко говорять у ЗМІ, частіше — пошепки десь у кабінетах чи на кухнях. Їхніми послугами не користуються чоловіки, натомість жінки охочіше підуть на огляд до стоматолога. Одне слово, багато стереотипів і комплексів в уяві людей пов’язано із роботою лікарів-гінекологів. Самі вони з цього приводу радять пацієнткам: йдете до перукаря — згадайте, коли востаннє були у гінеколога, бо якби жінки так само пильно і дбайливо ставилися до здоров’я, як до зовнішньої краси, проблем у гінекології було би значно менше.
Зворотний зв’язок: коли ти працюєш із людьми, — важливий у кожній професії. У гінекології — тим паче. За 45 років своєї роботи (!) лікар-гінеколог вищої категорії Діна ОСТАПЕНКО не один раз довела, що працює «з душею»: вдячні жінки присвячували їй вірші, дехто після пологів досі вважає за радість прийти на роботу до лікаря з дитинкою, яку разом «пильнували» під час вагітності у маминому животику, щоб подякувати за підтримку, кваліфікований догляд і чудовий результат спільних зусиль — нове життя. За своє професійне життя Діна Іванівна пройшла багато кар’єрних сходинок: була ра­йонним акушером-гінекологом, завідуючою жіночою консультацією, головою проф­кому медиків, нині вона є членом президії обласного комітету профспілок працівників охорони здоров’я України. Тепер, вже на пенсії, працює дільничним гінекологом. А ще у активі Діни Іванівни — звання Почесного донора СРСР.
Багаторічний стаж роботи у медицині і позитивні відгуки стали причиною того, що на розмову у нашу рубрику ми запросили саме цю людину. Хоча на інтерв’ю Діна Іванівна довго не погоджувалася, вважаючи, що хтось може сприйняти це як саморекламу чи нескромність. Тих, хто справді так вважає, хочемо завірити: час, коли у пресі писали лише про «обраних», на щастя, давно минув. Тим паче, що наша рубрика «Цікаві професії» покликана розповідати про неординарних спеціалістів, а не про штампи чи «суху» статистику. До речі, багато статей у цій рубриці ми написали про зовсім молодих, але креативних і закоханих у роботу людей. Тож давайте нарешті залишимо у спокої стереотипи і будемо шукати у житті позитив, а не навпаки. Що вже казати, коли своїй улюбленій професії людина віддала майже… півстоліття.
— Діно Іванівно, ви зі своїм професійним вибором визначилися ще у далекі радянські часи. У ті роки, щоб обрати професію гінеколога, потрібно було щонайменше народитися у родині лікарів. А що змусило прийняти таке незвичне рішення сільську дівчину з бідної сім’ї, де було п’ятеро дітей?
— Я з самого дитинства знала, що стану лікарем. Попри те, що сім’я у нас була сільська, бідна і багатодітна. Це аж ніяк не завадило мені з шести років проводити досліди над жабами — прибивала їх до дощечок і досліджувала. Визначальним у житті став випадок з моєю мамою: у неї відкрилася сильна кровотеча. Маму тоді врятували, а я після того вирішила стати лікарем. Запам’яталося відчуття критичної безпорадності, що не могла нічого зробити, будучи маленькою дитиною… А дії лікарів мені тоді здалися подвигом, тож з’явилося жагуче бажання рятувати людей від болю і хвороб.
— Чи доводилося зневірюватися у професії, побачивши її зсередини?
— Не доводилося. Більше того, було декілька символічних для мене випадків, як тоді із мамою, вже на початку моєї лікарської практики. Наприклад, коли одного разу довелося поїхати у Тальківку на викидень — у жінки була надто сильна кровотеча. Зайшовши, я побачила під ліжком кров, що просочилася через матрац. Досі пам’ятаю бліде, наче воскове, обличчя. Довелося робити на місці вискоблювання, 12 годин наша бригада провела поруч із хворою, надаючи екстрену медичну допомогу — аж поки жінка не стала транспортабельною — тоді її забрали у лікарню. А мені довелося переконатися, що усе в житті не випадково…
Не знаю, чи зможуть так само впевнено сказати нинішні молоді спеціалісти. Зарплата у медиків смішна, щоб працювати тут за покликанням, потрібно справді мати талант від Бога.
— Пригадуєте, казали, що у Радянському Союзі «сексу не було». Чи означало це, що у жінок було менше проблем зі здоров’ям?
— Хвороб і справді було менше, бо не було тотальної вседозволеності у стосунках, як нині. А ще багато жінок перестали бачити у лікарях надійних фахівців своєї справи — уникають оглядів, відкладають на потім. Напевно, зневірилися у тому, що можуть отримати допомогу на нормальному рівні. По-перше тому, що ставлення лікарів до пацієнта сьогодні не завжди таке, як потрібно. По-друге, дуже дорогі ліки сьогодні, а по-третє, декому зручніше прийти за порадою до фармацевта в аптеку, аніж до гінеколога. А потрібно робити навпаки.
Крім того, спостерігаємо раннє статеве життя у підлітків, полігамію у стосунках, поширення інфекційних захворювань — ці та інші фактори сприяють хворобам, що розповсюджуються статевим шляхом. А хвороби, в свою чергу, створюють проблеми з усіма наслідками, про які сьогодні багато говорять і пишуть. На моїй дільниці сьогодні на обліку дві вагітних дівчини, котрим ще немає 16 років. Траплялися випадки, коли йшлося про зовсім юних підлітків.
— Тож батьки, котрі мають підлітків, справедливо переживають: як уберегти дитину від «раннього дорослого життя». Що порадите?
— Разом з дитячими гінекологами ми працюємо у школах, проводимо профілактичні бесіди з учнями, починаючи вже з 6-7 класів. Від дітей доводиться чути такі запитання про статеве життя, що навіть фахівця здатні увігнати «в краску». Тож батькам варто подбати про те, щоб розмаїття інформації, яку пропонують засоби масової інформації та Інтернет, ваша дитина сприймала адекватно. Не можна покладатися лише на молодіжні служби і на те, що діти дізнаються «про це» від однолітків. Головна порада — побільше розмовляти із дітьми і, звісно, контролювати однаково і хлопців, і дівчат.
— Одна з болючих тем у гінекології — це аборти. Чи часто вам вдається відмовити жінок від цього кроку?
— Дуже важко це робити, але кожного разу, якщо вдається, — це перемога. Близько 15 відсотків жінок, які хотіли робити аборт, нам вдається вмовити народжувати. Але зазвичай жінки приходять вже з твердим рішенням, на яке не вдається вплинути через різні життєві обставини. Часто сьогодні «погоду» у цьому питанні роблять цивільні шлюби: коли жінка народжує у такому шлюбі одну дитину, зазвичай на другу вона вже не погоджується. Натомість у зареєстрованих шлюбах абортів поменшало — стали частіше народжувати, бо відчувають підтримку держави. Хоча для малозабезпечених людей, на жаль, народження чергової дитини нерідко стає способом заробітку.
— Свого часу ви і пологи приймали, і серйозні операції робили. Напевно, були випадки, які запам’яталися найбільше?
— Якось довелося робити Кесарів розтин через загрозу розриву матки — вага плоду складала 5 кілограмів 680 грамів. Це сьогодні такі випадки можна передбачити завдяки новітнім технологіям. А тоді, двадцять років тому, якби вчасно не відреагували, на породіллю чекав би летальний кінець. Я ту жінку оперувала, хлопчик народився нівроку, справжній козак! Тоді це була справжня дивина. Ще був випадок післяпологової кровотечі у Городниці. Довелося екстрено, вночі, шукати донорів — 15 працівників Городницького порцелянового заводу тоді здавали кров. Завдяки цьому також вдалося врятувати жінку і дитину. А для мене та операція була пам’ятною ще й тому, що мені, молодому фахівцю, довелося оперувати жінку з інтерном, котрий щойно прийшов на роботу…
— Чи існує «граничний» термін народження дитини з огляду на вік жінки?
— У моїй практиці пологи траплялися і у 42, і у 45 років. Хоча прийнято вважати, що коли жінки народжують після 35-ти, то існують хромосомний і акушерський ризики. Але ми жінок, у такому випадку, не маємо права відмовляти. Інша справа, коли йдеться про пацієнток із серйозними вадами здоров’я.
— З якими проблемами до лікарів-гінекологів сьогодні звертаються найчастіше?
— Порушення менструального циклу, запалення статевих органів, доброякісні пухлини, онкопатологія. Аби уникнути цих та інших проблем, радимо жінкам звертатися на профілактичні огляди не менше одного-двох разів на рік.
— Чи усі жінки можуть користуватися контрацептивами?
— Однозначно можна сказати лише у випадку, коли жінка абсолютно здорова, а таких сьогодні дуже мало. Скажімо, гормональна контрацепція протипоказана при серцево-судинних хворобах та порушеннях обміну речовин, варикозах, запальних захворюваннях печінки, матки і додатків тощо. У той час, як внутрішньоматкові спіралі (ВМС), наприклад, не можна застосовувати під час запальних хвороб, порушеннях менструального циклу чи якщо є пухлини. Тому будь-які поради щодо цього питання мають даватися індивідуально, і у жодному разі це не має бути самолікування.
— Наскільки часто доводиться бути не лише гінекологом, а й психологом для своїх пацієнток?
— Це трапляється постійно, бо ситуації бувають різні. На рівні із рекомендаціями, треба часто підшукувати слова чи заспокоювати. Наприклад, коли людина дізнається про безплідність, чи коли спіткала серйозна хвороба, чи несподівана вагітність… Завжди намагаюся переконати, що безвихідних ситуацій не буває. От зараз, наприклад, на обліку в мене перебуває жінка на 21 тижні вагітності після штучного запліднення. Щоправда, спостереження ведуться не у нас, а в обласному перинатальному центрі.
Про цікаві випадки питаєте… Якось прийшла жінка за порадою: що робити, коли чоловік її не задовольняє у статевому житті? Розповіла, що раніше вона надавала сексуальні послуги, звикла до активного статевого життя, а тепер, коли вийшла заміж, виникли проблеми.
— І що порадили?
— Порадила глядіти чоловіка і разом із ним шукати вихід.
— Віддавши 45 років життя роботі у сфері гінекології, який підсумок зробили для себе особисто?
— Наша робота — це боротьба за життя і здоров’я матері та дитини. Я роботу свою люблю надзвичайно, і вдома у мене знають, що це для мене понад усе. Для мене найбільше щастя, коли при зустрічі радо вітаються, показують, як діти виросли... Одного разу моя пацієнтка сказала сину: «Це твоя бабуся, Діна Іванівна». А хлопчик запитав: «Це вона перша мене почула у твоєму животику?» Зізнаюся, я тоді ледве сльози стримала від щирої радості. Бажаю колегам частіше відчувати такі емоції — вони додають наснаги.
— Що ж, приєднуюся до ваших побажань і дякую вам за розмову.
— Бажаю усім жінкам здоров’я, злагоди у сім’ях, добробуту і добра!