Біля єврейського кладовища на західній околиці Новограда-Волинського час від часу зупиняється автобус із хасидськими прочанами. По вузькому дерев’яному містку через рів заходять вони у стару частину кладовища і далі піднімаються стежкою на вершину пагорба, де під навісом стоять два старих пам’ятники. Місцеві євреї називали похованих на цьому місці рабинів «гіте їдн» (буквально: «добрі євреї») та «звілер цадикім» (звягельські цадики). Цадики — це святі рабини, духовні наставники хасидів.
Предки звягельської династії цадиків походять зі Східної Галичини. Іхел-Міхел, який був учнем і музикантом засновника хасидизму Баал-Шем-Това, вважається автором «Гейликер нігн» («Священна мелодія»). За легендою, Баал-Шем-Тов просив перед смертю музик виконати цю «мелодію, що викликає велику жалість». А в ХІХ ст. «Гейликер нігн» був дуже популярним серед звягельських хасидів. Іхел-Міхел служив спочатку магідом (проповідником) у Бродах, але через переслідування з боку противників хасидизму вимушений був переселитися до Злочева (нині — місто Золочів на Львівщині). З тих пір його називали Злочівським магідом. Після смерті Баал-Шем-Това він став прихильником його наступника, Межиріцького магіда. Останні роки життя провів у Ямполі, де помер 25-го Елула 5546 р. [У багатьох джерелах дати вказані лише за єврейським календарем — Л.К.] (18 вересня 1786 р.). У нього було п’ять синів, котрих батько порівнював із п’ятьма книгами Тори. Вони поширювали хасидизм у містах і містечках Волині та Східної Галичини. Одному з них, ребу Мойше, судилося стати засновником династії звягельських цадиків.
ПЕРШИЙ ЗВЯГЕЛЬСЬКИЙ ЦАДИК
Як відомо, у ХVIII ст. у євреїв Східної Європи прізвищ не було. Однак на початку ХІХ ст. їх стали насильно впроваджувати. Реб Мойше вибрав собі прізвище Голдман, мабуть, на честь міста Злочева («голд» на ідиш — золото), в якому багато років жив його батько, і в якому, скоріш за все, народився він сам. Після смерті батька він відмовився йти його слідами й зайнявся торгівлею, але через деякий час під впливом рабинів Леві-Іцхока з Бердичева і Мордхе з Несухойже став магідом. Цей титул він отримав від свого духовного наставника, Межиріцького магіда. Мошко Михельович Голдман, як указано в одній із ревізій, прибув до Новоградволинська в 1816 р. з містечка Межиріч (нині — с.Великі Межирічі на Рівненщині). На той час йому було 53 роки, а це значить, що народився він близько 1763 р.
Для розповсюдження хасидизму реб Мойшеле об’їжджав десятки еврейських поселень округи та своїми яскравими проповідями притягував до себе маси прихильників. У своїй оселі він створив молитовний будинок. Там реб Мойшеле молився весь рік і лише у Дні каяття (під час осінніх свят) віддавав перевагу Великій синагозі. Подібним чином поводилися також його нащадки.
За легендою, у часи реба Мойшеле у Звягелі існувало товариство цадиків. Кожної п’ятниці увечері після трапези вони збиралися у бес-медреші (різновид синагоги) для сумісного виконання «Шир а-Ширім» («Пісня над піснями»). Крім них, туди більше нікого не пускали, і натовп людей іззовні з благоговінням слухав чарівні звуки, що доносилися до них.
За деякими джерелами, перший звягельський цадик помер 10-го Ійара 5591 р. (23 квітня 1831 р.) Проте за однією з ревізій євреїв Новоградволинська, помер він ще в 1830 р. М.Боне згадує в меморіальній книзі «Звіл» про те, як у дитинстві в день Посту 9-го Ава бував на могилі цадика реба Мойшеле на старому кладовищі. Там стояла усипальниця з надгробком. Дата смерті, що була викарбувана на камені, відповідала цифровому значенню літер біблійного вірша: «І помер Моше, Господній раб». Але з яких конкретно знаків складалася дата, — у пам’яті не залишилося.
У ХІХ ст. жив у Звягелі Зуся Радзивілер. Казали, що в молодості він був меламедом (вчителем) у сина цадика Мойшеле. Одного разу в його присутності цадик почав сваритися зі своєю жінкою-ребецн. Остання хотіла вийти з хати, але розгніваний реб Мойшеле схопив качалку для тіста і погнався за нею. Зуся заступив йому дорогу і відібрав качалку. Тоді цадик благословив його на довголіття за те, що той утримав його від гріха. Після смерті реба Мойшеле, коли Зуся Радзивілер хворів, в усипальницю цадика посилали людей молитися за видужання хворого. І кожного разу стан хворого поліпшувався ще до повернення посланців із кладовища. Так Зуся Радзивілер дожив до 107 років.
За спогадами Осадчук Зої Адольфівни, яка жила на вул. Коцюбинського, поруч зі старим єврейським кладовищем, усипальниця цадика реба Мойшеле являла собою невелику будівлю з цегли, на дверях якої були зображені леви. Надгробна плита, що лежала всередині, нагадувала кришку труни. Наприкінці 1940-х-початку 1950-х рр. забудовник будинку №20, по вул.Коцюбинського, на ділянці якого стояла усипальниця, зруйнував її та побудував на цьому місці літню кухню, незважаючи на протести і застереження старих євреїв. Як виявилось, застереження були далеко не безпідставними. Через деякий час забудовник раптово помер. Члени його родини теж рано пішли з життя.
У 2004 р. на кошти нащадків звягельських цадиків з Ізраїлю поруч із вищезгаданою літньою кухнею був установлений пам’ятник із надписом на івриті: «Тут похований святий рабин, реб Мойше зі Звіла (хай захистить він нас — амінь!), син реба Іхела-Міхела, магіда зі Злочева (хай захистить він нас — амінь!). Комітет усипальниць цадиків».
А у 2011 р. була споруджена нова усипальниця цадика, всередині якої встановлено новий надгробок із більш стійкого матеріалу.
ДРУГИЙ ЗВЯГЕЛЬСЬКИЙ ЦАДИК
У 1816 р. разом із цадиком Мойшеле у Звягель прибув його 28-річний син Міхеле, або Іхел-Міхел (народився бл.1788 р.), названий на честь свого знаменитого діда. Після смерті батька він став другим звягельським цадиком. Його жінка Двера була правнучкою знаменитого Межиріцького магіда. Вони мали трьох синів і трьох дочок. Реб Міхеле любив простоту і скромність, був близьким до простого народу і намагався полегшити страждання знедолених. Він, як і його дід, був музично обдарованим, танцював на суботніх і святкових вечірках, наспівував мелодії з репертуару цадиків попередніх поколінь, перш за все, «Гейликер нігн». Датою його смерті вважається 12 Тишрей 5616 р. (24 вересня 1855 р.), хоча, за однією з ревізій, він помер ще 1854 р.
Могила другого звягельського цадика розташована на новому єврейському кладовищі на вул.Коростенській. Епітафія на його надгробку така: «Знаменитий хасидський рабин, світоч благочестивий, святий і аскетичний, милий і приємний, добрий до небес і людей, котрий боїться гріха ... святий і чистий родовід ... рабин, наш учитель, реб Іхел-Міхел, син цадика ... нашого вчителя, реба Мойше (хай буде пам’ять праведника і святого благословенна у світі прийдешньому)... Помер 12 Тишрей 5616 р. Хай буде вплетена його душа у вузол життя».
ТРЕТІЙ ЗВЯГЕЛЬСЬКИЙ ЦАДИК
Наступним цадиком Звягельської династії став реб Мордхеле, син цадика Міхеле Голдмана, який народився близько 1824 р. (у 1834 р. йому було 10 років). За спогадами сучасників, він був невисокий на зріст, худорлявий, часто хворів. Однак фізична слабкість не заважала йому займатися громадськими справами. Реб Мордхеле був постійно зосереджений на служінні Господу, любив самотність, міг годинами сто­яти, спираючись на пюпітр і занурившись у роздуми, а хасиди не наважувались його турбувати. Гроші були йому зненависні. «Квітелех» (записки), які подавали йому, він брав за краї, щоб не торкатися грошей. Весь дохід розподіляв серед бідних. Реб Мордхеле любив дітей і сварив тих меламедів, які застосовували в своїй практиці жорстокі тілесні покарання.
Прихильники реба Мордхеле вірили в чудотворні здібності свого цадика і прагнули отримати від нього благословення. Один бездітний хасид багато разів звертався до нього за благословенням і використовував будь-яку нагоду, щоб бути поблизу від ребе. Одного разу перед святом Пейсах реб Мордхеле черпав воду для випікання маци. Ця церемонія відбувалася у присутності дітей цадика і бездітного хасида. Раптом одне дитя впало і сильно вдарилося. Треба було негайно занести його у будинок ребе. «Неси дитину додому, — сказав реб Мордхеле бездітному хасиду, — і з Божою допомогою твоя жінка теж понесе ...» І благословення збулося!
Смерть реба Мордхеле напередодні свята Сукойс 5661 р. (7 жовтня 1900 р.) викликала великий смуток у євреїв Звягеля. Цього дня були зачинені всі крамниці та майстерні. Натовпи людей рушили до будинка цадика, щоб провести його в останню путь. Вічний спокій реб Мордхеле знайшов поруч зі своїм батьком р.Міхеле.
У Звягелі існував звичай провідувати могили цадиків після ранкової молитви напередодні Йом-Кіпур. Жінки-праведниці вимірювали нитками могили цадиків і сплітали з них ґноти. У цей самий ранок відвідувачі кладовища купляли ноти у праведниць для виготовлення особливих воскових свічок на честь свята.
Під час будівництва, так званої, «лінії Сталіна» у 1930-х рр. поблизу нового єврейського кладовища виникло кілька ДОТів. 7-8 липня 1941 р. радянські війська, які зайняли тут оборонні позиції, вели запеклі бої проти 14-ї танкової дивізії вермахту, яка наступала на місто. Сліди цих боїв досі можна побачити на території єврейського кладовища у вигляді двох ям і пошкоджень лицьової частини багатьох надгробків. На надгробках цадиків залишилися вм’ятини від куль і уламків снарядів. Особливо не пощастило пам’ятникові реба Мордхеле, верхня частина якого відбита. Через це епітафія на ньому збереглася не повністю: «.......... 5661 р.
Тут похований ... у Торі, пошані та великій скромності ... в його щиросердечності, у вченні істини та служінні цілими днями й ночами своїми величними вчинками, діяннями божественними, здійсненими воістину й чесно ... Його тіло і душа багато постились, і був він названий святим і чистим з юних років ... рабин р.Мордхе, син рабина р.Іхела-Міхела блаженної пам’яті».
Приблизно у 1991 р. пам’ятники другого і третього звягельських цадиків були пофарбовані та огороджені. 2003 р. на кошти нащадків цадиків з Ізраїлю над цими могилами був установлений навіс, а до огорожі прикріплена табличка з текстом на івриті: «Цадики Звягельської династії. Це святе місце упорядковане комітетом усипальниць цадиків під керівництвом р. Ісраеля-Меїра-габая (хай збережеться ім’я його)». Тоді ж був прокладений місток з боку шосе на Коростень.
ЧЕТВЕРТИЙ ЗВЯГЕЛЬСЬКИЙ ЦАДИК
Після смерті цадика Мордхеле його місце зайняв молодший син, реб Шльомке, який народився у 5629 р. (1868-69 р.р.).
Будинок, в якому він мешкав разом із родиною, знаходився в єврейському кварталі Варшавня, на перехресті вулиць Великої Варшавської та Троїцької (нині — вулиці Жовтнева і Воїнів-інтернаціоналістів). Це був двоповерховий цегляний будинок із жерстяним дахом. В одній половині, що складалася з 6 кімнат і 2 кухонь, жила родина Шльоми Голдмана, друга половина належала родині Шихмахер. Адреса будинку в 1927 р. — вул.Троїцька, №19. На жаль, будинок цей не зберігся.
До своєї оселі реб Шльомке щодня приводив учнів Звягельської єшиви та утримував їх за свій рахунок. Великим був його авторитет серед євреїв-ремісників і жителів навколишніх сіл. «І якщо, не дай Боже, у родині траплялося лихо, сільські євреї їхали у Звягель ... до цадика реба Шльомке, який теж був святим і міг помолитися за єврея, який потребував милосердя і Божої допомоги, — писав Яаков Леві. — Після давання «викупу» і підбадьорюючих слів ребе вони повертались додому зі спокійною душею і твердою вірою в те, що все буде гаразд. І якщо насправді приходив порятунок, повний або частковий, не було й тіні сумніву в тому, що це заслуга ребе... Єврей знову поспішав до міста, щоб віддячити ребе мішком картоплі, парою курей і дрібними грошима».
Реб Шльомке володів даром ясновидіння. Якось привів до нього один єврей молодого чоловіка, за якого збирався видати свою дочку, і попросив ребе висловити думку про нареченого. Ребе після тривалих роздумів несподівано спитав: «Він накладає тфілін [дві чорні шкіряні коробочки з ремінцями для молитви — Л.К.]? Чи виявляє самовідданість у виконанні цієї заповіді?» Ці запитання цадик повторив декілька разів, і потім сам на них відповів: «Так». Коли гості пішли, молодик признався майбутньому тестю, що під час служби в армії часто-густо нехтував виконанням заповідей. Але після того, як у нього пропав тфілін, він зазнав душевних страждань. З великими труднощами молодий чоловік знайшов тфілін і з тих пір регулярно накладав його.
Непримиренним був реб Шльомке до порушників заповідей. Деякі заможні євреї посилали своїх дітей на навчання у суботу. Всі зусилля, що вживалися рабинами, виявилися марними. Тоді реб Шльомке зібрав габаїв (старост) усіх синагог міста й роздав їм списки порушників. Він заборонив викликати осквернителів суботи для читання Тори і брати у них частування. Зазнавши на собі бойкот, багатії, які звикли до пошани в синагозі, зчинили галас. Але це їм не допомогло. Потім реб Шльомке зібрав водовозів і заборонив їм обслуговувати багатіїв. Останні намагалися вплинути на водовозів підкупом і погрозами, але ті не наважувалися порушувати наказ ребе. Через деякий час реб Шльомке викликав членів похоронного братства і заборонив їм ховати померлих осквернителів суботи і членів їхніх родин. І ось в одного з багатіїв помер син, але його відмовлялися ховати. Після цього випадку опір осквернителів був зламаний.
У реба Шльомке був старший брат, реб Міхеле. В його оселі, розташованій поблизу Великої синагоги, був влаштований молитовний будинок. Про великий авторитет братів-рабинів Голдман свідчить їхнє обрання до ради міської єврейської громади 28 квітня 1918 р.
Тяжкі випробування випали на їхню долю в 1919 р. Після захоплення Звягеля повстанцями в місті лютував погром, жертвами якого стали кілька сотень євреїв. У ці дні цадики Шльомке і Міхеле у складі делегації від єврейської громади, ризикуючи життям, направилися зі сувоєм Тори і хлібом-сіллю до штабу повстанців. Вони зуміли переконати керівництво повстанців зупинити кровопролиття. Незабаром повстанці поставили перед євреями вимогу видати їм авантюриста Китай-Бабу, якого звинувачували у зв’язках з більшовиками. В разі невиконання цієї вимоги вони загрожували масовими вбивствами. Коли євреї звернулися за порадою до реба Шльомке, той у відповідь процитував заповідь з Талмуда «Померти, але не переступити», що забороняє, зокрема, видачу іновірцям одного з синів Ізраїлю, котрому загрожує смертельна небезпека. На щастя, повстанці самі знайшли Китай-Бабу і повели його у подвір’я Великої синагоги. На місце страти вони привели реба Міхеле і наказали йому розстріляти заарештованого. Однак рабин, незважаючи на погрози і побої, відмовлявся брати рушницю. Невідомо, чим би закінчилася ця історія, якби рабина не виручив вантажник Хуна, котрий розстріляв Китай-Бабу.
Після того, як Звягель перейшов до більшовиків, реб Шльомке залишився у місті, а його брат, реб Міхеле, переїхав до Корця, де незабаром помер. Одного разу більшовики провели обшук у будинку реба Шльомке і конфіскували мішок борошна, що був призначений для бідних. Прийшовши додому, ребе дізнався про це і одразу ж попрямував до місцевого начальства, незважаючи на умовляння рідних. Функціонер, до кабінету якого зайшов реб Шльомке, походив з відомої хасидської родини і з юних років шанував звягельського цадика. Не в силах устояти перед харизмою ребе, він велів своїм підлеглим повернути борошно.
Ініціатором репатріації реба Шльомке на Святу Землю був його внук Мордхеле. Якось зустріли його на вулиці євреї-комсомольці. Вони стали дражнити юнака, смикати за пейси. Прийшовши додому, Мордхеле вирішив діяти. Потайки від рідних він написав лист до головного рабинату підмандатної Палестини, в якому просив прислати сертифікати для себе і діда. На його радість, сертифікати через деякий час прибули. Дізнавшись про це, реб Шльомке три дні перебував у роздумі. З одного боку, шкода було покидати своїх прихильників-хасидів. З другого — через переслідування з боку нової влади поширення Тори в місті ставало неможливим, а в його внука Мордхеле у цій країні не було майбутнього. Кінець кінцем, реб Шльомке вирішив підтримати внука. У день від’їзду їх прийшли проводжати натовпи засмучених городян. На Святу Землю дід і внук прибули в день посту Гедалії 5686 р. (21 вересня 1925 р.).
Оселившись у найманій квартирі в Єрусалимі, реб Шльомке вів скромний спосіб життя і протягом трьох років приховував своє походження. Майже щодня він їздив автобусом до Стіни Плачу і молився там серед простолюддя. Ребе також часто сидів у єшиві «Хай Олам», поринувши у читання священних книг. Ніхто з учнів єшиви не знав, хто він такий. Але одного разу туди зайшов колишній звягельський єврей, який впізнав свого знаменитого земляка і розкрив присутнім його таємницю. Пізніше реб Шльомке побудував невелику хату в кварталі Бет-Ісраель, двері якої були відкриті для всіх. Щодня до нього приходили за порадою і допомогою. Він не шкодував грошей для безпритульних дітей, бідних учнів єшив і вдовиць, хоча сам часто голодував і ходив у зношеному одязі. У 5699 р. (1938-39 р.р.) ребе заснував у Єрусалимі єшиву «Бет-Мордехай», названу на честь свого батька, реба Мордхеле. Щотижня через свого помічника реб Шльомке видавав учням єшиви грошову допомогу для освячення суботи, але ніхто з них не знав імені мецената. Свічка четвертого звягельського цадика згасла 26-го Ійара 5705 р. (9 травня 1945 р.). Натовпи людей, серед яких були видатні рабини, керівники єшив і прості хасиди, проводжали його в останню путь на кладовище на Оливковій горі.
На його надгробку викарбувані такі слова: «Тут похований адмор [титул цадика — Л.К.], святий рабин-цадик, р.Шломо із Звіла, блаженної пам’яті праведник, син адмора, святого рабина-цадика р. Мордехая, четверте покоління після адмора, святого рабина-цадика р.Іхела-Міхела, Злочівського магіда. Душа його піднеслася 26-го Ійара 5705 р. Хай буде вплетена його душа у вузол життя».
П’ЯТИЙ ЗВЯГЕЛЬСЬКИЙ ЦАДИК
Після репатріації реба Шльомке у Звягелі залишився його син, рабин Гдалі-Мойше Голдман, який народився близько 1887 р. Мешкав він у провулку, що раніше сполучав вулиці Варшавську і Гутинську (адреса в 1925 р. — вул.Велика Варшавська, №7).
26-28 жовтня 1926 р. у Коростені відбувся з’їзд рабинів Житомирської, Коростенської та Шепетівської округ, у роботі якого брав участь також реб Гдалі-Мойше зі Звягеля. У 1929 р. він був заарештований за нелегальне утримання хедера і висланий на 7 років до Сибіру. 1937 р. йому вдалося репатріюватися на Святу Землю. Після смерті батька в 1945 р.
реб Гдалі-Мойше став п’ятим звягельським адмором. Помер він 24-го Хешвана 5710 р. (16 листопада 1949 р.).
НОВІ ПОКОЛІННЯ ЗВЯГЕЛЬСЬКИХ ЦАДИКІВ
Наступним звягельським цадиком став реб Мордхеле (Мордехай-другий), син реба Гдалі-Мойше, котрий репатріювався на Святу Землю разом зі своїм дідом, ребом Шльомке. Як і його нащадки, він був байдужим до почестей і поводив себе як проста людина. За його ініціативою була розширена єшива «Бет-Мордехай», відкриті талмуд-тора і книговидавництво, створені фонди допомоги нужденним. Вулиця, на якій розташована єшива — Admor Rabi Shlomo mi-Zvil, — названа на честь його діда. Адмор Мордехай Голдман (бл. 1906-1979 р.р.) був останнім звягельським цадиком, який народився у Звягелі. На зміну йому прийшов син, адмор Авраам Голдман (1933-2009 р.р.).
З його іменем пов’язано будівництво нової талмуд-тори «Звіл» на вул.Рапопорта в Єрусалимі.
Старший син р. Авраама, рабин Гдалі-Моше Голдман, деякий час був керівником єшиви і талмуд-тори. Зараз він очолює релігійну громаду «Звіл» з бес-медрешами і навчальними закладами в Єрусалимі (вул.Шмуель га-Нові) і Бейтар-Іліт (вул.Пахад Іцхак). Інший син, реб Шломо Голдман, став після смерті батька звягельським адмором.
РАБИН ЯНКЕЛЬ-СРУЛЬ КОРФ І ЙОГО НАЩАДКИ
На початку ХХ ст. у Звягель прибув рабин Янкель-Сруль Корф (бл. 1883-1952 р.р.), чий родовід бере початок від Баал-Шем-Това та інших видатних цадиків. Він узяв за дружину Гітель Голдман, дочку цадика Міхеле, деякий час перебував на утриманні тестя і займався вивченням Тори. А 1907 р., коли помер звягельський духовний рабин Мойше-Шмуль, Я.-С.Корф зайняв цю посаду. У 1914 р. він придбав частину будинку на Гутинській вулиці й з тих пір мешкав там зі своєю родиною.
У серпні 1919 р., коли місто захопили більшовики, ксьондз Кучинський повідомив рабину, що останнього мають заарештувати. За порадою ксьондза, Я.-С.Корф декілька днів переховувався в Яруні. Не знайшовши рабина вдома, розлючені більшовики намагалися вивідати у ребецн Гітель місце його нахождения і, не домігшись бажаного результату, вбили її. Через деякий час рабин Корф одружився з Ітою Голдман, сестрою покійної дружини, яка стала матір’ю його дітей. У 1921 р. Я.-С.Корфу вдалося нелегально перетнути радянсько-польський кордон і прибути в містечко Корець. А 1924 р. він разом із родиною емігрував до США і поселився в Бостоні, де очолив хасидську громаду «Адат Яаков» у мікрорайоні Дорчестер. Рабин Корф похований в усипальниці на кладовищі «Бет-Ісраель» у містечку Еверетт біля Бостона.
Після смерті Я.-С.Корфа його місце зайняв син, рабин Шмуль-Іцхок Корф (бл. 1913-1974 р.р.). Син останнього, рабин Іцхок-Аарон Корф, очолює нині звягельсько-меджибізьку громаду в Бостоні. Служба проводиться у бес-медреші «Звіл-Межбуж» (Скул-стріт). Ще один звягельський ребе, Шломо Голдман, син адмора Мордехая, служить рабином в Юніон Сіті, передмісті Нью-Йорка. Таким чином, у США виникли відгалуження звягельської династії цадиків.

Нащадки звягельських цадиків чули від своїх рідних спогади і легенди про Звягель і предків, які жили там. Вони мріяли побачити це місто на власні очі, але тривалий час не могли це зробити через «залізну завісу». Вперше їхня мрія здійснилася влітку 1991 р., коли до Звягеля приїхала група хасидів на чолі з рабином Гдалі-Моше Голдманом з Єрусалима. Гості провели сумісну службу з місцевими євреями, провідали могили звягельських цадиків на новому і старому єврейських кладовищах. Спогади про цю подорож рабин Гдалі-Моше опублікував у журналі «Yalkut Wolyn».
1994 р. Звягель відвідав син рабина Я.-С.Корфа, рабин Борух Корф із США, який народився тут у 1914 р. і втратив у п’ятирічному віці під час погрому свою матір. Небіж Б.Корфа, Пол Гасс, котрий супроводжував його, розмістив в Інтернеті опис цього візиту: http://www.paulgassfamily.com/prologue/prologue1.htm. Влітку цього року на батьківщині предків побував нинішній звягельський адмор Шломо Голдман з Єрусалима.
Декілька років тому могили звягельських цадиків на новому кладовищі були внесені у Звід пам’яток і пам’ятних місць історії та культури міста Новограда-Волинського.
А під час проведення футбольної першості «Євро-2012» їх разом з іншими туристичними об’єктами позначили на установленому в центрі міста інформаційному стенді «Відкрий для себе Новоград-Волинський».