Баба Павлина (імена в матеріалі змінено) за комунальні послуги, зазвичай, розраховувалася після десятого числа щомісяця. Хоч і отримувала невеличку пенсію, але намагалася в борги не влазити. Таку мала позицію.
Вчора поштарка принесла пенсію. А сьогодні зранку старенька заходилася заповнювати розрахункові книжки. Найбільше коштів «забирав» газ. Не раз себе картала, що перейшла на, так зване, рідке паливо, а разом із тим в унісон дорікала:
— Ну, чого, стара, бурмочеш? Чи, може, ладна дрова рубати? Таскати їх?
Хтось гучно постукав у вхідні двері.
— А це ще хто? Мабуть, Олена прийшла.
Мала на увазі сусідку з будинку навпроти, свою подругу. Тому, не питаючи, й відкрила двері. Й здивувалася. Перед нею стояв вусатий чоловік високого зросту. В руках він тримав якісь папірці.
— Здрастуйте! — чемно привітався незнайомець. — Я — контролер із електромереж. Лічильники перевіряю. Далеко він у вас?
— Та ось, біля дверей.
— Подивимось, що там у вас.
Електрик переступив поріг будинку. Подивився показники на лічильнику, а відтак, роззирнувшись, поцікавився:
— Де у вас можна присісти, щоб записати дані?
— Проходьте до столу, — показала рукою баба Павлина.
Чоловік пройшов, сів на стілець і тут-таки помітив розрахункові книжечки.
— О! Готуєтесь до сплати послуг?
— Аякже! Це — насамперед!
— Добре, добре, — похвалив електрик і раптом ошелешив. — За світло можете зі мною розрахуватися.
— Як? — неабияк здивувалася баба Павлина. — Я завжди плачу на пошті. Так прийнято.
— А ви хіба нічого не знаєте?
— А що я маю знати?
— Зараз уже можна платити просто вдома. Нашим працівникам.
— Ні, я такого не знаю, — розгублено мовила старенька. — Схожу на пошту, розберуся.
— Ну, дивіться. Можете і на пошту сходити. Хоча, навіщо ноги збивати, коли цю послугу можна оплатити вдома.
— Ні, ні, схожу ліпше. Я звикша.
Електрик спохмурнів, підвівся. Знову підійшов до лічильника. Довго на нього дивився. Потім різко повернувся і… вдарив бабу Павлину по обличчю.
Стара жінка заточилася і впала на підлогу. Затим чолов’яга кинувся до неї, видобув із кишені своєї куртки мотузки і почав ними зв’язувати руки господарки оселі.
— Будеш кричати — прикінчу! — пригрозив нападник. — Де гроші?
Бабуся, сполохано водячи очима, мовчала.
— Кажи, де гроші ховаєш?
Зрештою озвалася:
— Немає в мене грошей.
— Не бреши! — зикнув непрошений гість і кинувся до шафи. З полиць на підлогу полетіли білизна, постіль, хустки…
Зрештою, злочинець своєї мети досяг. На верхній полиці, під речами, він таки знайшов грошові заощадження бабусі. Не рахуючи їх, швидко засунув до кишені. Потім зиркнув на господарку:
— Ще є гроші?
— Немає, — прошепотіла жінка. — Нелюд.
Чолов’яга на це нічого не відповів. Лише осміхнувся і забрався геть.

Десь через годину до хати ввійшла баба Олена.
— Чого двері відкриті? — спитала і сахнулася. — Що це з тобою, Павлино?!
— Ой, біда. Обікрали, побили.
— Та хто ж це так?!
— Електриком назвався. Лічильник перевіряв.
— Та тепер стільки тих пройдисвітів!
— Та хіба їх розбереш.
— Я ж тобі не раз казала.
— В міліцію треба дзвонити.
Баба Олена кинулася до подруги:
— У тебе ж руки зв’язані!
— Дзвони, дзвони, давай! Потім руки…

Підозрілого чоловіка працівники міліції помітили біля однієї із багатоповерхівок. Той, постійно озираючись, швидко зник у під’їзді.
Один із оперативників кинувся за ним.
Піднімаючись на третій поверх, правоохоронець побачив, як йому назустріч спускається чоловік високого зросту. Одяг на ньому ніби той же, тільки ось обличчя…
Незнайомець зупинився. Пильно дивився на міліціонера. А ще за хвилю чолов’яга накинувся на оперативника. Двобій тривав недовго. Тренований страж порядку вправно повалив на долівку зловмисника і на його руках замкнув кайданки.
При огляді в кишенях затриманого було знайдено перуку, вуса та пакунок із грошима. Пізніше з’ясувалося, що він ніякий не електрик, а бандит зі стажем. Уже не раз сидів за гратами за подібні злочини.
Гроші бабі Павлині повернули. Після цього випадку старенька тепер пильна і будь-кому двері не відкриває. І має рацію...