2 листопада минаї рік, як трагічно пішла із життя Ольга Іванівна ТОДОРОВИЧ

Якби могла ти довше жити, — були б щасливі ми усі, але не в силах ми змінити Господню волю у житті. Тебе ми будем пам’ятати — була найкраща в світі ти. Таких, як ти, не забувають, таких лиш вічно пам’ятають. Царство Небесне і вічний спокій, наша рідненька.

Вічно сумуючі сестра, племінниці та рідні

6 листопада минаї 5 років, як покинула нас дорога наша людина — Марія Валентинівна КРАВЧЕНКО

Закотилось у вічність життя, ніби сонце сховалось за обрій. Вороття з того світу нема — розуміїмо ми це сьогодні. Не стихаї печаль ні на мить, залишаючи вічну утому. Минають дні, а серця наші не можуть змиритись із великою втратою. Вічний спокій твоїй душі. Усі, хто знав, згадайте разом з нами добрим словом і тихою молитвою.

Вічно сумуючі чоловік, діти, внуки, правнук

1 ноября — 6 лет, как трагически, в 13 лет, оборвалась жизнь любимого и неповторимого сыночка — Дениски

Сыночек родной, тебе было бы уже 19. Дениска, не слышно голоса родного, не видно добрых, милых глаз. Зачем судьба была жестока? Как рано ты ушёл от нас. Не найти даже слов описать наше горе, не найти в мире силы, чтоб тебя подняла. Наших слёз не вместить даже в море. Как жестока судьба, что тебя забрала. Из жизни ты ушёл мгновенно, а боль осталась навсегда. Не высказать горя, не выплакать слёз. Ты радость навеки из дома унёс. К твоей безвременной могиле наша тропа не зарастёт. Родной, твой образ, образ милый, всегда сюда нас приведёт. Царство тебе Небесное, сыночек. Мы тебя очень любим, помним и скорбим.

Мама, бабушка, братик, дядя

31 жовтня минаї 2 роки, як раптова смерть забрала від нас дорогого сина, брата, батька — Олега Леонідовича ГОРБОВА

Одна лиш мить — все обірвалось, одна лиш мить — тебе не стало. А серцю так хотілось жити, а ми не в силах щось змінити. Ти так багато планував зробити, але підступна смерть забрала тебе від нас. Не висловити всю глибину горя і смутку, які живуть і будуть жити у наших серцях. На серці не заживаї рана, ми будемо тебе пам’ятати до кінця свого життя. Не вистачаї нам твоїї усмішки, поради, допомоги, простого доброго слова... Ти — завжди з нами. В нашій пам’яті — ти живий, ти з нами. Царство Небесне і вічний спокій, тобі, рідненький. Хто знав, — згадайте, хто пам’ятаї, — пом’яніть.

Мама, брат, син, рідні

3 листопада минаї 40 днів, як пішла з життя Ольга Севастьянівна КРАВЧУК

Бог забрав до себе нашу найріднішу і найдорожчу людину. Забути — не в силі, вернути — не в змозі… Хай Господь Бог даруї тобі Царство Небесне і вічний спокій твоїй душі.

З глибоким сумом чоловік, діти, онуки, всі рідні

30 жовтня — 9 днів, як перестало битися серце дорогого чоловіка, любого батька — Миколи Федоровича ВОЗНЮКА

Не може серце з цим змиритись, що поряд з нами тебе нема Тобі б ще жити, жити, жити, лишився біль, печаль одна. Світла і вічна пам’ять про тебе навжди залишиться в наших серцях. Царство тобі Небесне, рідненький.

Вічно сумуючі дружина і діти

31 жовтня минув рік, як не стало нашої матусі — Олени Петрівни ФРАНЧУК

Царство їй Небесне.

Сумують сини, невістки, онуки та правнуки

4 жовтня минаї 40 днів з дня смерті нашої дорогої мами, дружини, бабусі — Галини Кирилівни ПАПЧЕНКО

Ти пішла в небуття, звідки нема вороття, але пам’ять про тебе пронесем все життя. Стискаїться серце, збігаї сльоза, ми й досі не можемо повірити, що Тебе нема. Вічна тобі пам’ять, Царство Небесне, Мамочко. Пам’ятаїмо, сумуїмо.

Чоловік, діти, невістка, зять, внуки

Ты ушёл, оставив слёзы...

28 октября — 40 дней, как трагически погиб дорогой, любимый муж и любящий папа — Василий Владимирович ПОДОЛЯНЧУК

От нас ушёл, оставил слезы. Нам без тебя нехорошо. Стал ангелом, совсем белёсым, а нам тут всем — темным-темно. Летаешь ты теперь по небу, на нас ты смотришь свысока, ты даришь всем свою улыбку, ты улыбался нам всегда! Ты улыбнешься — солнце светит, заплачешь ты — и вот уж дождь. Ты ангелом уже родился, но, к сожаленью, ты уйдёшь… Вот ты ушёл, остались грозы, ушёл с тобою целый мир! Тебя мы любим, ангелочек, и будешь ты всегда любим.

Вечно скорбящие жена, дети и родные

5 ноября — 40 дней светлой памяти Ларисы Ивановны ЗАЙЦЕВОЙ

Как трудно подобрать слова, чтоб ими нашу боль измерить. Не можем в смерть твою поверить, ты с нами будешь навсегда.

Скорбящие дочки, внуки, зять