www.zvyagel.com.ua









free counters Яндекс.Метрика


Розгорнули фронт із порятунку національних традицій

16 Квітня 2021 | Оприлюднив: | 34 просмотров
2 votes, average: 5,00 out of 52 votes, average: 5,00 out of 52 votes, average: 5,00 out of 52 votes, average: 5,00 out of 52 votes, average: 5,00 out of 5 (2 оценок, в среднем: 5,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Десять років тому в нас відкрили салон українського мистецтва, де були представлені колекції виробів місцевих авторів і можна було придбати сувеніри, іншу українську атрибутику та вишиванки. «Так вийшло, що я живу за кордоном, проте щоліта приїжджаю в Новоград-Волинський і завжди хочеться придбати для себе і друзів який-небудь сувенір у народному стилі. Тому дуже зраділа, коли дізналася, що в Новограді відкрився салон українського мистецтва!» — написала коментар колишня землячка до статті у «Звягелі» про відкриття салону. Працювали майстри в різних жанрах: живопис, писанкарство, бісероплетіння, вишивка, різьба по дереву, виготовляли прикраси з каменю, картини з пуху, глини.
Творча крамниця успішно проіснувала аж два роки, а потім на її місці збудували великий магазин під інші потреби. Ласі шматки території, на яких можна заробляти хороші кошти, під творчість ніхто надовго не віддає.

ШИРПОТРЕБ ПРОДОВЖУЄ ВИТІСНЯТИ ЕКСКЛЮЗИВНЕ МИСТЕЦТВО
Далі потрібно було пережити Майдан і війну з сусідами, щоб за всі ці роки «національного самоствердження» так і не спромогтися розвивати і популяризувати своє, рідне. Китайський ширпотреб дуже легко витіснив український колорит, а в Новограді так і не знайшлося вдалого місця для сувенірної продукції на батьківщині землячки Лесі Українки. Про це багато говорилося, але віз і нині там.
Утім є ентузіасти («Звягель» про них залюбки розповідає, аби підтримати їх нечисленні зусилля), котрі про наше коріння не забувають. Самі створюють вироби народної творчості і навчають цьому інших. Кузнею таких творчих кадрів у місті є вище професійне училище на чолі з Миколою Паламарчуком. А наша співрозмовниця сьогодні — Світлана Голеня, одна із засновниць колишнього салону українського мистецтва, котра отримала почесне звання майстрині народної творчості, є випускницею та викладачем професійного училища.
— Пані Світлано, ваша робота засвідчила, що ужитково-декоративна творчість користується попитом. А як тоді розпочалася ця діяльність?
— Ми активно співпрацювали з місцевими та районними майстрами, створили мистецьке об’єднання «Перлини Звягеля». Я, до речі, тоді познайомилася з відомою місцевою майстринею Іриною Іванівною Голенею, а потім стала її невісткою і частиною творчої родини. У нас і зараз усі щось майструють: чоловік ліпить із глини, я розписую вироби, мама малює картини.
МАЙСТРІВ ОРГАНІЗУВАВ ДО РОБОТИ МЕР
— Десять років тому нам запропонував об’єднатися мер Микола Боровець, пообіцявши підтримку влади. На мінімальній оплаті нам надали в оренду тимчасове приміщення в центрі міста. Хоч воно й підлягало подальшому зносу, але ми його привели до ладу на певний час, розмалювали стіни. Створили невибагливий національний колорит і зробили це місце цікавим для туристів. У Новограді завжди бракувало таких місцин.
До нас влада часто приводила іноземні делегації, то був свого роду імпровізований музей народної творчості. Ми навіть планували організовувати майстер-класи для охочих навчитися декоративно-ужитковому мистецтву. Багато людей підходили в салон і просили про це.
Найбільший ажіотаж у салоні ми спостерігали навесні і влітку, коли люди більше подорожують, повертаються з-за кордону або їдуть з дому на чужину. Бачили, як блищать їх очі, що вони можуть придбати вироби, котрі нагадуватимуть про рідне місто. Тим паче, у салоні було представлено лише ексклюзив — жодного серійного виробництва. Особливим попитом користувалися картини з місцевими краєвидами, вишиванки, обереги. Часто люди заходили і питали: «А можна просто подивитися чи треба за це платити?» Платити, звісно, нічого не потрібно, а подивитися було на що.
— Чому ж невдовзі майстри, яких вдалося згуртувати і зацікавити, опинилися зі своїм мистецтвом на вулиці?
— Ми були попереджені, що приміщення є тимчасовим для користування, а коли прийшов час, то нас виселили без попередження. Якось я прийшла у вихідний день забрати вишиванки для наречених і побачила, що поруч із крамницею почали будувати нову будівлю. Однієї стіни вже не було, а увесь товар у пилюці… Так ми опинилися на вулиці.
Потім узяли в оренду приміщення в парку, у літньому театрі. І хоч про нас уже знали, але те місце виявилося не з руки для покупців, торгівля стала нерентабельною, і наша спільна робота припинилася.
Багато хто ще довго потім за телефоном робив замовлення. Отже, існує попит на творчість умільців.
— Чому, на вашу думку, досі це питання в місті не вирішено?
— Якось мені телефонували з відділу культури. Питали, чи готові ми цим знову зайнятися. Але то не є прибутковий бізнес, на першій порі ми без підтримки влади не зможемо. Виникає питання вільного приміщення у вигідному місці, щоб на наші товари був попит і не потрібно було шукати крамницю з сувенірами по закутках. Утім, із цим досі не склалося.
ОКРІМ ОСНОВНОЇ ПРОФЕСІЇ, НАВЧАЄМО ДІТЕЙ КОРИСНИХ УМІНЬ
— На базі вищого професійного училища ви з колегами розгорнули справжній фронт із порятунку національних традицій. Продовжуєте розвивати народне мистецтво, щоб про нього не забули остаточно?
— Думаю, до цього справа не дійде, проте, безумовно, культура потребує підтримки, і держави, і меценатів, і нас, майстрів.
Я працюю в училищі, яке закінчила, майстром виробничого навчання і веду гурток декоративно-прикладного мистецтва «Український оберіг». З учнями ми робимо мотанки, ліпимо з глини, плетемо, вишиваємо, писанки розписуємо, шкатулки робимо, декоративні рамки. Окрім навчання за спеціальностями, у межах гурткової роботи. Більшість дітей живуть у гуртожитку, тож їх вільний час намагаємося максимально задіяти корисним дозвіллям. Заодно можна здобути вміння, здатні колись стати додатковим заробітком.
— Цікаво, наскільки «радіють» учні, що їх активно задіюють, не даючи відпочити після навчання?
— Вони радіють, коли їх вироби стають авторськими і їх хочуть купити. Наприклад, подарували комусь сувенір, він привернув увагу, і такий самий замовили вже за кошти.
Хоч, дійсно, не завжди діти хочуть цим займатися додатково. Але гурткова діяльність — вимога в нашій роботі. Тому в училищі є великий вибір: спортивні секції, тренажерна і більярдна зали, танцювальний, вокальний і творчі гуртки.
Часто учні це активно поєднують. Мій кабінет, наприклад, розташований поруч із тенісною залою. Були в мене хлопці, які дуже гарно ліпили з глини і поєднували це із тенісом. Один ліпить, інший у теніс грає чи піднімає «залізо», потім мінялися. До речі, помітила, що ліплення часто краще виходить саме в хлопців.
САЛОН МИСТЕЦТВА МОЖЕ ЗНОВУ СТАТИ КУЛЬТУРНИМ ОСЕРЕДКОМ
— Ви за професією кравець-вишивальниця, а як сталося, що ваша діяльність настільки урізноманітнилася, що ви працюєте зараз із багатьма матеріалами? Що найбільше вам до вподоби?
— Ніколи не думала, що настільки захопить мене ліплення з глини. Виготовляю глиняні картини з імітацією інтер’єрів сільських українських хатин із печами, глечиками тощо.
Хотіла б опанувати мистецтво виготовлення декоративного посуду, але на це поки бракує часу. Новий вид діяльності дуже популярний. Зараз модними є не лише українські глечики й макітри, а й сучасний керамічний посуд.
Випалюємо глину в муфельній печі, є своя майстерня. Цікавим видом діяльності, із цим пов’язаним, могли б стати майстер-класи. Адже глина — корисний матеріал для розвитку моторики пальців, тому використовується для реабілітації людей із вадами здоров’я.
Разом із цим творчу людину постійно спіткає якийсь новий, цікавий вид діяльності (сміється — авт.). От розписувала я вироби з глини, а свекруха-майстриня Ірина Голеня запропонувала те саме робити з імбирними пряниками. Я спробувала — і вийшло! Зараз і сама цим займаюся, і учнів своїх навчаю.
— Що ж, нехай щастить вам у творчій діяльності і буде більше приводів не сумніватися, що народна творчість в Україні потрібна. У нашому місті доказом цього могло б стати відновлення салону українського мистецтва.
— Згодна. Дякую щиро!

Юлія КЛИМЧУК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , , ,